Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/1190/138/12 Головуючий у суді І-ї інстанції Бутельська Г.В.
Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу Доповідач Карпенко О. Л.
РІШЕННЯ
Іменем України
29.12.2012 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі
головуючого Карпенка О.Л.,
суддів - Кривохижі В.І., Голованя А.М.
при секретарі Дімановій Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування реєстрації права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_2 від імені якої діє представник ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 червня 2011 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2007 року ОСОБА_2 особисто та як законний представник малолітньої ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_7 з позовом про визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 25 грудня 2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_8
Під час розгляду справи ОСОБА_2 змінювала свої вимоги неодноразово. Згідно останньої заяви від 07 квітня 2011 року (Т. ІІ а.с. 103 107), позивачка просила суд визнати недійсним нотаріально посвідченого договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 грудня 2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_8, зареєстрований у реєстрі за № 3884, скасувати реєстрацію прав власності на нерухоме майно, зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно ОКП «Кіровоградське обласне обєднане бюро технічної інвентаризації»25 грудня 2006 року на квартиру АДРЕСА_1 на імя ОСОБА_8
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 04 серпня 1995 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 В період шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24 жовтня 2000 року вона придбала квартиру АДРЕСА_1. З цього часу вона та її сімя проживали у цій квартирі. Рішенням суду від 10 травня 2002 року шлюб було розірвано. Вона разом тимчасово поїхала до Італії на заробітки, разом з нею поїхала їх дочка. Відповідач ОСОБА_4 лишився проживати у їх квартирі. На той час квартира належала їй. Обставини за яких право власності на квартиру перейшло до відповідача ОСОБА_4 їй не відомі. У січні 2007 року вона дізналася, що відповідач продав квартиру ОСОБА_8 В порушення вимог Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей»продаж квартири здійснено без дозволу органу опіки та піклування, що порушує право ОСОБА_3 на проживання у цій квартирі. Правовою підставою своїх вимог вказує норми ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Ухвалою суду першої інстанції від 07 квітня 2011 року до участі у справі залучено ОСОБА_5, як спадкоємця померлої ОСОБА_8
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 червня 2011 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням, відповідачка від імені якої діє представник ОСОБА_6, подала апеляційну скаргу у якій просить суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним та скасування реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_8 Скаргу обґрунтовано тим, що ніяких угод між нею і ОСОБА_4 відносно квартири АДРЕСА_1 не укладалося. Вона та її дочка ОСОБА_9 не проживали у квартирі тимчасово, але при цьому залишалися зареєстрованими у вказаній квартирі. Суд у рішенні безпідставно зазначив про те, що на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 не була зареєстрована у квартирі. Цей факт був прихований ОСОБА_4 при укладенні договору. Через продаж квартири вона та її дочка не мають можливості повернутися до України.
Відповідачка ОСОБА_5 подала письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких посилається на те, що постійне місце проживання позивачки та її дочки знаходиться в Італії де вони законно проживають у помешканні нового чоловіка ОСОБА_2 На час укладення оспорюваного договору позивачі також проживали в Італії, при цьому малолітня ОСОБА_3 проживала біля своєї матері. ОСОБА_3 не мала майнових прав на квартиру так, як не являлася її власником.
Позивачі особисто в судове засідання не зявилися.
В судовому засіданні представник позивачки підтримав апеляційну скаргу повністю.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, свого представника в судове засідання не направила.
Відповідач ОСОБА_4, повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявився. Телеграмою на імя суду направив клопотання про розгляд справи у його відсутність.
Відповідачка ОСОБА_5 та її представник доводи апеляційної скарги не визнали.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачів, відповідачки ОСОБА_5, її представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах встановлених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте оскаржуване рішення цим вимогам закону не відповідає.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що станом на 25 грудня 2006 року, дати укладення оспорюваного договору, єдиним власником квартири АДРЕСА_1 являвся ОСОБА_4, а тому він, як власник, мав право самостійно розпоряджатися своєю власністю. ОСОБА_3 проживала з своєю матірю в Італії і не користувалася квартирою свого батька, майнових прав на цю квартиру вона не має.
Відповідно до ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Суд першої інстанції цих вимог не дотримався та неповно встановив обставини справи.
Матеріалами справи підтверджується, що у період з 04 серпня 1995 року по 13 жовтня 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі ( Т. І а.с. 18).
Від шлюбних стосунків у сторін народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В період шлюбу, а саме 24 жовтня 2000 року, між ОСОБА_10 і ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
Оскільки позивачкою не надано суду доказів того, що ця квартира належитьїй на праві особистої власності, відповідно до діючої на той час ст. 22 КпШС України, квартира являлася спільною сумісною власністю ОСОБА_2 ОСОБА_4
Розірвання шлюбу не припиняє права колишнього подружжя спільної сумісної власності на майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Договір купівлі-продажу квартири підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст.657 ЦК України).
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на те, що відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 грудня 2006 року (Т. І а.с. 39) ОСОБА_4 являється єдиним власником квартири АДРЕСА_1. У звязку з цим суд вважав, що він мав право самостійно укласти 25 грудня 2006 року договір купівлі-продажу цієї квартири з ОСОБА_8 (Т. І а.с. 36)
Однак суд першої інстанції не звернув уваги на те, що підставою виникнення у ОСОБА_4 такого права являлося заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 грудня 2006 року (Т. І а.с. 40).
Проте ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 липня 2007 року це заочне рішення скасовано (Т. І а.с. 182).
Ухвалене у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на квартиру рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 липня 2008 року (Т. І а.с. 185 187) ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2008 року (Т. ІІ) скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 травня 2009 року провадження у тій справі закрито.
Таким чином право особистої власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 належним чином не підтверджено.
Суд першої інстанції ці обставини не перевірив та належної оцінки їм не надав, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку щодо належності ОСОБА_4 в цілому права на квартиру.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно приписів ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 мав необхідні повноваження (згоди співвласника ОСОБА_2) на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 25 грудня 2006 року.
Крім того, суд не врахував, що станом на 25 грудня 2006 року ОСОБА_2 мала тимчасовий дозвіл на проживання в Італії, вона являлася співвласником квартири АДРЕСА_1, а отже мала право на користування нею.
Малолітня ОСОБА_3 проживала з матірю і відповідно ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»вона мала право проживати в квартирі нарівні з матірю. Докази втрати нею такого права відсутні.
Статтею 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Однак під час укладення оспоруюваного договору ОСОБА_4 до органів опіки та піклування з питання отримання дозволу на укладення договору не звертався, відповідного дозволу не отримував.
Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 25 грудня 2006 року суперечить ч. 2 ст. 369 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», порушує права позивачів, відповідно до ч. 1, 6 ст. 203, ст. 215 ЦК України він є недійсним.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно ОКП «Кіровоградське обласне обєднане бюро технічної інвентаризації»25 грудня 2006 року на імя ОСОБА_8 При цьому суд виходив з того, що позов в цій частині не підлягає задоволенню у звязку з недоведеністю вимог про визнання оспорюваного договору недійсним.
Однак погодитися з таким висновком суду також неможна.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеження»записи в Державному реєстрі прав скасовуються, якщо підстави за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.
Отже скасування заочного рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 грудня 2006 року являється для скасування органом державної реєстрації відповідного запису у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. У звязку з цим ухвалення судового рішення щодо скасування реєстрації права не потребується, а тому в задоволенні позову в цій частині належить відмовити.
Враховуючи викладене, відповідно до ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Так, як рішення ухвалено на користь позивачки ОСОБА_2, відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на її користь підлягає стягненню компенсація понесених нею і документально підтверджених судових витрат по справі.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 від імені якої діє представник ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 червня 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради , задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 грудня 2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_8.
В задоволенні вимог про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 45 (сорок пять) грн. судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 45 (сорок пять) грн. судових витрат.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді:
