Стрімкий технічний прогрес останніх десятиріч, на жаль, не робить людину моральнішою
Микола СКОК: «Важко навіть уявити, якою стане людина в ХХІІІ—ХХV століттях»
Декан психолого-педагогічного факультету Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка Микола СКОК
Нещодавно подивилася фільм «Титанік-2». Події у ньому (цього разу вигадані) відбуваються через 100 років після реальної катастрофи гігантського пасажирського судна в холодних водах Атлантики, так майстерно відтвореної в кінострічці Джеймса Камерона. У новій варіації цієї історії все повторюється: сучасники будують точну копію першого «Титаніка». Вони впевнені, що цього разу буде хепі-енд. Але, поспішаючи встигнути до запланованої дати, допускають кілька недоробок. Корабель виходить в океан і… врізається в айсберг. Знову катастрофа, численні людські жертви. Як і слід було сподіватися, кінострічку геть-чисто розкритикували. Однак автори фільму зуміли нагадати: людству властиво наступати на ті самі граблі. Та й айсберги в житті кожного з нас — не дивина.
— Як від них уберегтися? Як уникнути зіткнення з процесами, що можуть зруйнувати долю? — такі запитання ставлю декану психолого-педагогічного факультету Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка Миколі СКОКУ.
— Більшості з них можна уникнути з допомогою психології. Останнім часом з’явилася тенденція: люди, котрі вже мають одну вищу освіту, вступають до нас на заочне відділення. Не працюючи психологами, вони хочуть навчитися досягати успіхів у своїй професії, грамотно і толерантно контактувати з іншими, легко виходити з неприємних ситуацій — і в родині, й на роботі. Таке уміння дорого коштує.
— Тобто кожен — сам собі психолог? А може з приводу внутрішнього дискомфорту простіше звертатися до фахівців, як за кордоном? Чому українці цього не роблять?
— Насамперед це склалося історично: до 1991 року не було потреби ходити до психолога, тому що були райком, профком і партком. Людина могла впродовж усього життя не звернутися до цих органів, але знала: якщо виникне потреба — її підтримають. Втім, професійних психологів на просторах «великої і неозорої» на той час було обмаль: у 1966 році відкрили 2 психологічні факультети — в Москві і Ленінграді, які набирали всього по 75 чоловік, тоді як у США на той час готували понад 100 тисяч фахівців. Нині спрацьовує інше: щоб займатися проблемами психології, як мінімум, треба розв’язати проблеми харчування, одягу, теплого житла тощо. Тобто до психологічних питань звертаємося після того, як вирішено економічні і соціальні. В українців усе ще попереду.
Не доручай виховання дитини телевізору. Більше спілкуйтеся з нею. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ
Останнє слово — за мотивацією
— У вашому виші проходять «Сіверянські соціально-психологічні читання» за участю науковців з усієї України. Які основні завдання сучасної вітчизняної науки психології обговорювали?
— Власне, нічого не змінилося з того часу, як людина почала запитувати: що є життя? хто ми в цьому житті? що таке стосунки між людьми? чому так чи так відбуваються процеси? Такі запитання будуть завжди. Ось, приміром, одна із проблем сучасності: не так давно всі покладали надії на те, що виховання й освіта повинні вплинути на формування позитивної людини. Та, на жаль, негідників не меншає, вони стають культурними, освіченими, через це — більш страшними і винахідливими, бо озброєні інтелектом.
— Що з цим робити? Напевне, психологи можуть порадити, як скоригувати виховання молодого покоління, щоб воно виправдало наші надії?
— Стане людина негідником чи добряком, залежить від того середовища, в якому вона перебуває, від її ставлення до споконвічного — до праці, людей, природи, себе. Це фактично визначає її характер і основні риси: працьовитість—лінь, творчість—руйнування, добро—зло, альтруїзм—егоїзм. Традиційні завдання психології — формування і становлення особистості, визначення механізмів і законів, які правильно її формують. Суспільство вимагає самодостатньої, толерантної, з активною життєвою позицією особистості. А для цього в останньої має бути мотивація.
Ось поширений випадок: батьки, бабуся і дідусь — чудові люди. Очікування батька, який чесно працює і є взірцем добропорядності, — щоб його син, котрий зростає поруч, був таким самим. Однак юний бешкетник не переймається родинними духовними цінностями. В кого він вдався? Все просто: недостатньо бути зразком для наслідування. Треба знаходити час, щоб поспілкуватися і з’ясувати, які в дитини погляди на життя, ненав’язливо підштовхнути до правильного рішення. Тоді і виникне мотивація — внутрішня потреба малюка чи підлітка перейняти риси дорослих членів родини. Дитині треба передавати своє світобачення. Якщо ми цього не робимо — це зробить саме життя, і не треба тоді скаржитися на перекоси.
«Замочи» телепузика!
— Що говорить психологія про те, що від покоління до покоління світ змінюється і до нього не просто пристосуватися?
— Поза сумнівом, особистість змінюється разом з епохою. Та йдеться про вічні цінності. Ось кажуть: треба прийняти хороші (!) закони і все налагодиться. Категорично стверджую: це ніколи не врятує людство від злочинності та інших напастей. Адже закон — форма домовленості, яку кожен із нас виконує, а може й не виконувати. Доки ми будемо сподіватися на міліціонера і в’язницю, це нічого не дасть. Насправді головний закон у цьому сенсі — той, що у людини в голові. Якщо там є, скажімо, «не вкради» — немає значення, чого це стосуватиметься, — 10 гривень чи 10 мільйонів. Така мораль! Тільки її закони роблять людину людиною. А відступ від моралі — це всі знають! — призводить до проблем у суспільстві.
— Це так, але ми нечасто над цим замислюємося, багато до чого звикаємо. Пам’ятаю, як була шокована у 90-х роках минулого століття, коли вперше побачила закордонний мультик, герої якого стріляли один в одного. На той час здавалося немислимим показувати таке малюкам, пробуджувати у них агресію. Це був перший сніжок майбутньої лавини. Нині чотирирічний пузань вмикає комп’ютерну гру і з задоволенням «мочить» казкових героїв…
— Інформаційні технології втрутилися в таку важливу для людства річ, як спілкування. Раніше воно було безпосереднім — один з одним. Але з появою телебачення стало опосередкованим. Тепер діти «розмовляють» із блакитним екраном більше, ніж з матір’ю. Нам багато чого пропонують, керуючись не моральними, а економічними критеріями. Нині хвалимося: немає цензури! Та нічого подібного! Вона існує, тільки інша, така, що сповідує єдиний принцип: є прибуток чи нема. От і маємо на телеекрані те, що маємо.
Академік Павлов якось сказав: не намагайтесь щось оцінювати за критеріями «добре» чи «погано». Явище треба оцінювати, зважаючи на його реальність, походження і закінчення. З появою Інтернету деякі процеси стали некерованими. Чим це закінчиться і якою стане людина в ХХІІІ—ХХV століттях — важко навіть уявити.
Переможців не судять?
— Але, попри все, залишається школа. Роль педагогічного виховання нині важко переоцінити. Та іноді виникає думка: перед тим, як схвалити підручник, психологи його читають? Діти дивляться фільми, в яких головний герой, відстоюючи ідеали добра, здатен убити людей, котрі випадково опинилися на його шляху. Або зазирнімо в «Читанку» для третьокласників. Школярі читають про «доброго» лікаря, який колекціонує… серця померлих людей. В іншій історії пташки з допомогою закляття спалюють ворога-птахолова — і всі щасливі…
— У науці найважливішим методом є експеримент. А от психологи — видатні вчені — завжди говорили: не дай Боже дожити до того часу, коли доведеться експериментувати у психології. Тобто там, де можна обійтися без експерименту, треба обходитися, тому що не можна гратися людськими долями. Наслідки таких казок, на жаль, неминучі, їх пожнуть наші онуки. Економічні проблеми можна вирішити швидко: десь домовитися, десь «затягнути паски» і перечекати. А там дивись — щось та спрацювало. Але щоб людину виховати, потрібні покоління. Своїм студентам, випускникам факультету завжди бажаю одне і найголовніше — залишатися Людьми у будь-якій ситуації: врешті-решт, важливо не хто чим займався у житті, а хто з чим дістався фінішу. А туди люди приходять з багажем душі…
Євдокія ТЮТЮННИК, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
