Мало хто з нас задоволений нинішнім станом аптечного господарства, рівнем цін чи, можливо, й наявністю тих чи інших препаратів. Куди рухати ринок, як забезпечувати його наповнення сучасними ліками — про це відбулася відверта розмова Прем’єр-міністра Миколи Азарова з основними дистриб’юторами імпортних лікарських засобів.
Окрім, власне, Прем’єра, за круглим столом розмістилися голова Держлікслужби Олексій Соловйов і п’ятеро керівників згаданих компаній, які охоплюють майже 90% ринку імпорту. Тож поговорити було про що. Особливо з огляду на те, що різноманітних лікарських засобів у нас на 32 мільярди гривень. І, за інформацією глави уряду, ми з вами щороку витрачаємо по півтора-два мільярди на придбання ліків, які увесь цивілізований світ не знає або ж давно забув про їхнє існування.
Ось закон про ліцензування імпорту лікарських засобів, який набув чинності з 1 березня, і покликаний навести лад у цьому величезному й прибутковому господарстві. «На наш ринок не повинні потрапляти ліки з непідтвердженим клінічним ефектом, — охарактеризував мету нововведення Микола Азаров. — Водночас пацієнт повинен прийти в аптеку й купити той препарат, який хоче або звик бачити на полицях».
Слід зауважити, що прогнозованих багатьма «експертами» ажіотажу й масового дефіциту не спостерігаємо. Прем’єр запевнив присутніх журналістів про задоволення вимог усіх заявників в отриманні відповідних ліцензій. А інших заспокоїв, окресливши часові межі першого, перехідного, періоду чинності вказаного закону: 1 грудня цього року. Відтоді імпортерів ліцензуватимуть за повною процедурою, але поки що в них є час належно підготуватися.
Заради справедливості зазначимо, що всі учасники зустрічі підтвердили отримання ліцензій без будь-яких перешкод буквально в день подання заявок.
Насамперед Миколу Азарова цікавило ціноутворення: чому аналогічні ліки у нас дорожчі, ніж у Європі? Які структури постачають в Україну ліки, скажімо, з Білорусі через Нову Зеландію? На засіданні прозвучала така цифра: мовляв, щороку ринок ліків приростає на 20%. Але не через збільшення продажу чи кількості пацієнтів, а за рахунок вартості препаратів. Водночас самі ж дистриб’ютори доводили, що на частку виробника припадає не більше 5%. Така інформація викликала у Миколи Азарова додаткове запитання: чому європейські пацієнти не страждають від подібних цінових стрибків, коли йдеться про одних і тих самих виробників?
Це означає, що в нас є зайві ланки у довгому ланцюжку до покупця. Співрозмовники поскаржилися, що на ціну впливають і численні затримки на шляху до аптек, і величезні маркетингово-рекламні витрати виробників.
