Голова Тячівської райдержадміністрації Михайло ШЕЛЕВЕР
Тячів — одне з небагатьох закарпатських міст, удостоєних титулу королівських. Грамота, в якій про це згадано, датована далеким 1329 роком.
Нащадки наділених привілеями тячівців пишаються минулим, втім, живуть сьогоднішнім. Рівняються на сусідів у Євросоюзі, кордон із яким проходить по річці Тиса. Вона ось — на відстані кількасот метрів від центру міста. Там уже румунська територія…
Але на Тячівщині, окрім міста, є п’ять селищ і 56 сіл. Цей район за кількістю жителів — 172,5 тис. осіб — найбільший серед сільських в усій країні.
Чи позначається сусідство з об’єднаною Європою на якості життя місцевого люду, на що сподіватися надалі, розмовляємо з головою Тячівської райдержадміністрації Михайлом ШЕЛЕВЕРОМ.
«А серце болить за вертолітне…»
— Соціальні психологи стверджують, що найкраще люди почуваються там, де вони можуть зберігати традиційний устрій життя, займатися тим, до чого звикли. Як із цим у районі?
— Люди у нас дуже ініціативні, не випадково процвітає приватний бізнес, з’являються вишукані готелі, заклади торгівлі, середні й малі підприємства. Для прикладу, лише в селі Грушево маємо майже 250 підприємців. Але… Якщо про хороше говорити приємно, то про невикористані можливості — потрібно. З цієї точки зору мене і як керівника району, і як обласного депутата непокоїть невирішеність багатьох питань.
— Що найбільше?
— Недостатня технічна озброєність держлісгоспів, повільний ремонт автошляхів, слабка захищеність деяких населених пунктів від паводків... Дуже болюче питання — занепад Дубівського вертолітного об’єднання, відомого своєю авіапродукцією на весь колишній СРСР. Нині ми всі намагаємося змінити нерадісне становище у Дубовому.
— Попри це, одне за одним у районі — новосілля. Через кілька днів матимете знову.
— Відкриваємо новий діагностичний центр, який діятиме при райлікарні. Для нього ми надали приміщення, де зроблено євроремонт. З районного бюджету на облаштування виділили 700 тис грн: зробили і теплу підлогу, і санвузли, і приймальню для відвідувачів.
Маємо домовленість зі словацькими інвесторами щодо встановлення тут сучасного новітнього обладнання, зокрема томографа, лабораторії, УЗД на загальну суму мільйон євро. Наприклад, медики зможуть проводити аналізи крові за 250 параметрами. Якщо наші фахівці з певних причин не зможуть отримати достовірних даних, то протягом доби розгорнуті результати одержать через Інтернет від іноземних фахівців.
— Які зміни відбуваються в освіті?
— Будуємо нові школи та дошкільні заклади. За останні два з половиною роки сучасний дитсадок звели у селі Бедевля, розпочали зведення ще трьох. Ось цими днями у селі Новоселиця відкрили нову школу на півтисячі учнівських місць. Удосконалюємо транспортні перевезення школярів: забезпеченість шкільними автобусами доведена до 90 відсотків; придбаємо за держпрограмою ще три автобуси — і всі проблеми з приводу цього буде знято.
Затишний центр Тячева відділяє від Румунії усього кількасот метрів. Фото автора
Солотвино-2: з комфортом і зарплатнею
— У селищі Солотвино, всім відомо, біда. Як вирішується доля його жителів?
— Там уже кілька років тривають карстові провали: вода розмиває сіль, поклади якої залягають уже на 10-метровій глибині. Земля осідає, а отже, руйнуються фундаменти будівель, тріщать стіни, величезні зсуви і вирви загрожують життю людей. Просідають цілі вулиці та городи. Люди налякані.
Щоб запобігти нещастям, ми неодноразово зверталися по підтримку до обласної влади, до Кабінету Міністрів та Президента України. У Києві почули і пішли назустріч: затверджено урядову програму з переселення людей з небезпечних ділянок Солотвина у безпечну зону, а також перенесення об’єктів інфраструктури на інше місце в самому селищі. Для цього торік було виділено 90 млн грн, які вже освоєно. У селі Теребля тепер окремий мікрорайон для солотвинців.
— Який вигляд він має?
— На 25 гектарах зведено 8 багатоквартирних будинків, 17 окремих котеджів з гаражами для автомашин, школа та дошкільний заклад. Вулицю заасфальтовано, тротуари викладено бруківкою, всюди огорожі, прокладено системи водозабезпечення та каналізації. У будинках встановлено газові прилади, змонтовано автономне опалення. Залишилося пофарбувати приміщення зсередини — і 240 сімей можуть вселятися в сучасне Солотвино-2.
— Чому для цих новосіль обрано Тереблю?
— Мали на меті зберегти для переселенців і традиційний устрій їхнього життя, відновити робочі місця для гірників, які звикли добувати сіль. І ось що нас привабило: пласт солі, який розпочинається біля Солотвина і залягає у землі на відстані кількох десятків кілометрів, проходить через Тереблю.
Для будівництва алергологічної лікарні уряд виділив 5 млн грн, і вже розпочато роботи з техніко-економічного обгрунтування. Як відомо, обласна та республіканська лікарні, що діяли в Солотвині, припинили діяльність. А тисячі хворих-алергіків потребують лікування під землею.
— Ви щотижня виїжджаєте й приймаєте громадян за місцем проживання. Як відбуваються прийоми?
— Така практика виїзних прийомів у конкретні населені пункти має справді хороші результати. У наперед визначене село чи селище разом із головою адміністрації виїжджають керівники чи не всіх управлінь і відділів. Намагаємося за можливістю на місці розв’язати проблеми людей, а які не можемо одразу — беремо «на олівець». Тож тримаємо питання на контролі. Про кожне з них мені відомо, адже доводилося вислуховувати особисто.
— А газифікація району?
— За час моєї каденції провели газ у п’ятий населений пункт. У двох із них блакитним паливом уже користуються, в інших трьох газогін високого тиску готовий, паливо підводять уже до осель. Це — за кошти інвестора, від держави коштів не отримували. По завершенні газифікації села Нижня Апша перейдемо в Солотвино, де межуємо з Рахівським районом. Згодом інвестор перейде до сусідів, які все ще без природного газу.
— Михайле Івановичу, чимало критики чуємо від опонентів влади щодо виділення земель. Як прокоментуєте?
— Такими діями ті, хто раніше був при владі, відвертають увагу від власних зловживань. Це питання у районі вивчала комісія з центру. Вона й з’ясувала: роздавали ділянки направо і наліво саме ті, хто нині з усіх боків критикує нас. І не голова адміністрації, а відомий мукачівський клан пригріб для свого супермаркету великий шмат землі в Тячеві, відведений під кладовище. Тепер людей ховати ніде.
Я за те, щоб і мою діяльність, і попередників оцінювали за конкретними ділами. Наскільки ти ефективний господарник, хай скажуть люди, самому хвалити себе нічого. А так, на жаль, буває.
Тримати удар
— Вас у районі знають як правоохоронця, адже багато років пропрацювали в органах внутрішніх справ. Вийшовши у відставку, зайнялися фермерством. Але минув час — і знову на керівній роботі, вже на «мирному» фронті. Як відбувся перехід з однієї іпостасі в іншу?
— Так, кілька років жив на Тернопіллі, де, взявши в оренду 400 га, вирощував сільгоспкультури. З часом повернувся додому. У квітні 2010 року Указом Президента України Віктора Януковича призначений головою Тячівської районної державної адміністрації.
— Мабуть, ваш гарт як правоохоронця, полковника у відставці неодноразово ставав у пригоді?
— Без доброго загартування у такому великому районі, як наш, працювати неможливо. Завдяки попередній роботі добре вивчив усі села, людей.
— А як із фізичними кондиціями?
— Форму тримаю завдяки цілорічному купанню в річці. Маємо з трьома товаришами улюблене місце на Тересві, куди приходимо щоранку, о 6-й, незалежно від пори року. Буває, що взимку потрібно прорубувати ополонку, тож без купання або моржування в річці не минає жодного дня. За два останні роки такого не було, хіба що перебував у відрядженні.
— Зі спортом товаришуєте?
— Займаюся хортингом — нашим українським національним видом єдиноборства, що бере початок із часів козацтва, славетного острова Хортиця. Цей вид спорту виховує волю і вміння перемагати, на тренування зі мною ходять син Михайло й онук Вілен. Очолюю на громадських засадах районну федерацію з хортингу, яка активно діє. Два тижні тому в Тячеві провели чемпіонат України з цього виду спорту серед юніорів і юніорок. Наші спортсмени, яких тренує Михайло Бучак, виступили дуже вдало, що теж приємно.
— Є умови для занять спортом?
— Маємо вже сім майданчиків зі штучним покриттям. За останній місяць їх з’явилося три, а найближчим часом відкриємо ще чотири. Але не це головне. У Тячеві зводимо спорткомплекс загальною вартістю 13,5 млн грн. Він матиме кілька залів для різних видів спорту, трибуни головного розраховано на 500 сидячих місць. Рівних цьому комплексу в області не буде, мало таких і в Україні.
— Що чекає на Тячівщину у наступні роки?
— Задумів багато. Втілення їх у життя — це спільні завдання для всієї райдержадміністрації. Певен, що об’єднаними зусиллями доб’ємося кращого життя людей, причому не в абстрактному майбутньому, а в найближчі рік-два.
Василь БЕДЗІР, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Михайло ШЕЛЕВЕР. Народився 2 грудня 1954 року в селі Бедевля Тячівського району. У 1976 році закінчив Ужгородський державний університет, спеціальність — історик.
З 1976 по 2005 рік служив в УМВС України в Закарпатській області. З 2000-го по 2005-й обіймав посаду начальника Тячівського райвідділу внутрішніх справ, полковник міліції. У 2006—2007 роках — помічник-консультант народного депутата України. З 2009-го по квітень 2010 го — директор ТзОВ «Шел-Ков».
Призначений головою Тячівської районної державної адміністрації 17 квітня 2010 року.
Депутат Закарпатської обласної ради двох скликань, а також Тячівської районної ради. Заслужений юрист України.
