Проте побурчимо-побурчимо, а отримавши квитанції, прямуємо до Ощадбанку чи на пошту — платити. Адже більшість із нас привчена сплачувати за рахунками вчасно, щоб не стати боржниками. Бо якось це соромно. Стосується це й мене. Але…
Останні кілька місяців із моїми платіжками за комуналку почали творитися дива. Спочатку кудись поділася квитанція на сплату за газ і водопостачання. Грішила на самих комунальників: напевно, не встигли вчасно надрукувати та розіслати. Проте запитавши в сусідів, з’ясувала, що вони свої квитанції отримали як і завжди. Куди ж поділася моя?
Міркуючи далі, припустила, що можливо так «розважалися» підлітки-бешкетники: відкрили поштову скриньку, витягли, що схотіли. Але нелогічно, адже скринька неушкоджена і зачинена. Та й навіщо «пустунам» саме квитанція за комуналку?
Сплатити за газ і воду минулого місяця так і не вдалося: платіжка не знайшлася. Ось і стала проти волі боржницею. А коли за чотири тижні отримала чергову квитанцію із зазначенням боргу, прочитала на ній зауваження, що застосувати до мене тарифи «до 20 числа», які надають право на невеличкий бонус, не можна. Не мають права неплатники на заохочення. Тож до всього ще й удар по гаманцю. За що?
З боргами я, звісно, розрахувалася і вже почала забувати той прикрий випадок, аж раптом… Днями ввечері, повертаючись додому з роботи, прямувала повз поштові скриньки. І помітила, що в сусідів, ледь чіпляючись одним кутом за скриньку, звисає назовні якийсь папірець. Підхопила його, роздивилася — квитанція за користування телефоном. Щоб вона не згубилася, не полінувалася і просунула її глибше у скриньку. А потім забрала свою пошту. У квартирі почала роздивлятися: ось платіжка за газ і воду, а це — за послуги телебачення. Стоп, а де моя квитанція за телефон? Якщо в сусідів є, то і в мене обов’язково має бути. Тричі перетрусила всі рекламні журнали — немає.
І тут я нарешті зрозуміла, звідки «ноги ростуть» у цієї проблеми. Коли листоноша приносить газети, листи та іншу кореспонденцію, за правилами має відімкнути блок скриньок спеціальним ключем. А потім уже зсередини акуратно розкладати пошту в кожну окрему скриньку. Кілька разів мені випадково доводилося спостерігати за цим процесом. Тоді всі папірці потрапляють у належні ніші й нічого не губиться.
У нашому ж випадку, здогадуюсь, він просто полінувався дістати ключ із кишені. А може, згубив — хтозна. Тому платіжки потрапляли до скриньок не зсередини, а ззовні. Наочне підтвердження моїй теорії — сусідська квитанція, яка дивом втрималася за скриньку однісіньким куточком. Моїй же, підозрюю, пощастило менше, і вона впала на підлогу. А потім сумлінні двірники викинули її разом із купою рекламних газет і брошур, які дехто із сусідів, ніде правди діти, кидає просто під ноги біля скриньок. І це вже не вперше. Тож знову бути мені боржницею проти волі.
