Київський театр опери і балету для дітей та юнацтва відзначив 30-річчя
Перед ювілейним концертом художній керівник Раду Поклітару не захотів ділитися проблемами функціонування театру, він налаштовував журналістів на «художню подію для дорослих глядачів». Зрозуміло, моїх колег непокоїла й доля помешкання, яке стало рідним для 374 працівників театру. З’ясувалося, можна не турбуватися лише про наступні три роки: саме на такий термін продовжено оренду приміщення на Контрактовій площі. Його, завдяки втручанню громадськості, вдалося відстояти від «наїздів» комерсантів, які поклали око на історичну будівлю. Керівники трупи повідомили, що через фінансові труднощі прем’єр до Нового року не буде. Водночас колектив готується до втілення у травні синтетичного проекту за участю хору, вокалістів та балету. Заплановано виступи театру в Естонії та Японії. Але, як сказав Р. Поклітару: «Наша фішка — це творчі поїздки містами України».
Фойє театру прикрасила фотовиставка митців, однак казенний зал вганяє глядача в коричнево-зеленаву нудьгу. Непросто привабити в такий сталінський ампір юного глядача. Та й дорослого теж. До прикладу, в Білій Церкві Київської області місцевий академічний храм Мельпомени приваблює затишним дизайном, який цінує глядач.
Ювілейному концерту, як заведено, передували урочисті промови. Завкультурою столиці Світлана Зоріна повідомила, що святкування 30-річчя театру відзначать у два етапи: яскраве видовище готується на День Києва. Вона пообіцяла глядачам, що це стане «подією року».
Балет «Казка про блазня...» — яскраве видовище. Фото УНIAН
Святковий концерт як інформація до роздумів
Попри запевнення в касі, що всі квитки продано, в залі було досить порожніх місць. Шкода тих, хто цього вечора не поринув у світ мистецтва. Виконавська майстерність трупи була на міжнародному рівні і, що рідко на наших сценах, упакована в сучасну подачу солістів та виразні мізансцени.
Щоправда, дизайн сцени справляв дивне враження. Вона була у стилі арт з усіма драбинами та складаними декораціями. Здавалося, глядачі потрапили на генеральну репетицію свята, а саме свято, тобто «подія року», відбудеться іншим разом. Така залаштунковість аж ніяк не позначилася на виконавській майстерності солістів, як і на їхніх урочистих шатах. На жаль, ведучі концерту розбавили рівень гала-концерту провінційним джентльменським набором розважальності. Прозаїчність простору сцени прикрасила магія світла. Воно занурювало у примарний світ, де царювала енергія таланту. Працівники сцени тактовно входили в номери шоу як партнери артистів. Така естетика демократичності трохи знижувала рафінованість високих жанрів і позбавляла їх снобізму.
У буденних стінах залу панувала музична класика ХVIII—ХХ століть і модерна лексика сучасних балетних форм. І це ще яскравіше явило дисбаланс змісту й форми театру. Звісно, приміщення потребує оновлення. І воно свідчить, на якому місці в рейтингу пріоритетів перебуває інфраструктура мистецтва столиці, яка не усвідомила, що має таке вагоме культурне надбання. І потрібно, щоб театр був гідно представлений не тільки на світових фестивалях, а й у рідних стінах, на рівні мистецьких можливостей обдарованих особистостей.
Прекрасні голоси, високий балетний рівень
На концерт завітали композитор Володимир Губа та народна артистка Раїса Недашківська. Колись вона грала на сцені цього театру в «Лісовій пісні». Можливо, невдовзі до 50 найменувань опер та балетів, що складають теперішній репертуар, додасться епічна мелодекламація на музику В. Губи «Слово о полку Ігоревім». У ній актриса виступила на фестивалі мистецтв у Москві.
Раїса Недашківська прокоментувала святковий концерт: «Прекрасні професійні голоси, високий балетний рівень. Театр — одна з рідкісних вершин мистецтва нашого міста, яким можемо пишатися». А Володимир Губа додав: «Солісти випромінюють красу та духовність. Вони надихають інші театри на неповторні мистецькі злети».
Глядачі перших вистав муніципального музичного приводять у театр своїх дітей. Сподіваюся, вони приводитимуть у театр на Контрактовій своїх онуків і правнуків.
ДОВІДКА «УК»
Відлік історії Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва почався 1982 року з постанови Ради Міністрів УРСР. Однак тільки на початку 1985-го відбулося його офіційне відкриття. Він став другим у світі державним дитячим музичним театром. На відкриття приїхали композитор Дмитро Кабалевський і керівник московського дитячого музичного театру Наталія Сац. У другого в світі був прикрий нюанс: він не отримав власної сцени. 1988 року, ще за відсутності власного приміщення, репертуар театру складали 10 опер і 10 балетів.
Із середини 1990-х років театр отримав міжнародне визнання. Загалом за 30-річну історію дитячий музичний зовсім не по-дитячому представляв українське мистецтво в понад 30 країнах.
У 1998-му театр отримав власну сцену. І вже через рік за оперу «Пастка для Відьми» композитор І. Щербаков та режисер-постановник М. Мерзлікін отримали Національну премію України ім. Т. Г. Шевченка в номінації «За кращий твір для дітей та юнацтва». У 2005 році театр отримав теперішній статус.
У різні часи тут працювали визначні митці, наприклад хореографи А. Рубіна та О. Ратманський, який став керівником Большого в Москві. У червні 2012-го художнім керівником театру призначено хореографа Раду Поклітару. Ще з 2009 року до складу трупи входить заснований ним «Київ модерн-балет».
Нині в театрі діє родинний клуб глядачів «Мій театр» і лекторійно-просвітницький проект «Музичні класики». Солісти театру неодноразово ставали лауреатами міжнародних конкурсів, як-от Олена Гребенюк.
