Жителі трьох кримських сіл уже вісім років виборюють право бути власниками своїх паїв
17 грудня жителі сіл Віліне, Берегове та Піщане, що в Бахчисарайському районі, які вже тривалий час судяться з агрофірмою «Крим», укотре вийшли на мітинг. Селянам увірвався терпець від безкінечного коливання терезів Феміди і постійного пошуку правди. Вони перекрили рух транспорту на трасі Севастополь — Євпаторія, розмістившись на матрацах і лавках. Кульмінацією стало підпалення автомобільних шин й опудала рейдера.
Історія проблеми
Усе розпочалося ще в 1990-х, коли колгосп ХХІІ з’їзду КПРС реформували у колективне сільгосппідприємство — агрофірму «Крим». Саме тоді землі колишнього колгоспу було розпайовано і понад 1500 його працівників отримали сертифікати на земельний пай. «Розпаювання проводили за законодавством України, на основі указу Президента і за методиками, розробленими відповідними держустановами», — запевнила голова Вілінської сільради Людмила Пучкова.
Згодом це підприємство ліквідували, і кожен сам вирішував, що він робитиме із землею: чи самостійно оброблятиме, чи здаватиме в оренду, чи, об’єднавшись, створить нове підприємство.
2000 року більша частина пайовиків (а це 1200 людей) вирішила створити акціонерне товариство закритого типу з тією самою назвою: агрофірма «Крим». Майнові паї селян стали статутним фондом нового об’єднання. Чотири роки потому в цьому акціонерному товаристві почали відбуватися дивні речі: з’явилися не відомі нікому люди, що назвали себе інвесторами, які за 8—12 копійок скупили понад 50% акцій агрофірми. Нові господарі швиденько прибрали до рук владу в ЗАТ. Діючи за принципом «очі завидющі, а руки загребущі», оголосили себе правонаступниками земель колишнього колгоспу і почали в судах доводити незаконність розпаювання.
Спочатку суди в задоволенні позовів керівництву товариства неодноразово відмовляли. Але наше законодавство, на жаль, далеке від досконалості й не всім писане. Тому юристи агрофірми легко знайшли прогалини і загнали справу в безкінечні судові коридори. Основним аргументом позивачів стала стаття 4 Земельного кодексу України 1990 року, яка забороняє передачу в колективну власність земель підприємства з вирощування винограду і фруктів.
«У нас уже просто немає сил доводити в судах, що наше господарство завжди було багатопрофільним і ніколи не спеціалізувалося виключно на виноградниках і садах, — розповіла Тетяна Жидкова, батьки якої 30 років пропрацювали в колгоспі, а їй тепер доводиться відвойовувати спадщину. — І якщо сьогодні суд визначиться, що ця стаття має до нас стосунок, то в усіх господарствах району, Криму й України приватизацію землі мають визнати неправомірною».
Але в судах людей чути ніхто не хотів. Уже 2007 року Севастопольський апеляційний суд своєю постановою фактично скасував розпаювання. Таке саме рішення підтримав і Вищий господарський суд України. У цих установах із якихось причин вирішили не заглиблюватися у суть конфлікту. Хоч на порушення матеріального та процесуального права недвозначно натякали у скарзі, спрямованій до цих установ, Рескомзему Криму та в касаційному представленні Генпрокурора України від 2008 року. Зокрема в ній зазначено, що Вищий господарський суд України безпідставно надав перевагу одному доказу над іншим, чим порушив вимоги законодавства, тому прийняті ним рішення підлягають скасуванню. Нікого не почули.
Після такої підтримки Феміди в керівництва агрофірми просто-таки виросли крила. І воно почало закидати суди позовними заявами, де вимагало скасувати держакти, видані селянам на земельні паї. І тут теж мало прихильність судів. До речі, за дивним збігом обставин, ці позови стосувалися виключно селян-акціонерів, які їх активно відстоювали. Напевно, щоб іншим не кортіло робити те саме.
Безвихідь штовхає селян на мітинги. Фото з сайту evening-crimea.com
Завчасна радість
Не розрахували акціонери, що залякувати людей — справа надзвичайно ризикована. Вони мають велике терпіння, але коли воно уривається — стережись. Пайовики обрали активістів, які почали штурмувати кабінети чиновників та державні установи всіх рівнів. На поїздки до державних мужів та судові засідання гроші збирали всім селом. Коли не вистачало сил активістів, тоді піднімалася вся громада: перекривали кілька разів кримські траси, пікетували Радмін Криму і Кабмін у Києві. Навіть декого з активістів-селян заарештовували. Тоді кримська влада фактично самоусунулася від розв’язання проблеми, киваючи головою на суди: «Як вирішать, так і буде».
Люди зрозуміли, що залишилися з проблемою сам на сам, але, на щастя, у них вистачило духу та розуму не опускати руки.
Як наслідок, торік Севастопольський апеляційний господарський суд відхилив апеляцію акціонерного товариства щодо визнання рішень про розпаювання недійсним. «Ми були впевнені, що наша проблемна ситуація ось-ось вирішиться, навіть уже розпочали роботи з корегування генплану села, інвентаризації земель і розширення кордонів населеного пункту», — розповіла голова Вілінської сільради.
Але зраділи зарано, бо вже цього року 29 жовтня та 11 грудня Верховний та Вищий господарський суди України частково задовольнили касаційну скаргу агрофірми «Крим». «Людям не зрозуміло, як агрофірма, що на сьогодні фактично не веде ніякої діяльності, змогла перемогти в судах», — обурюється сільський голова.
Не помилюся, якщо скажу, що агрофірма перетворилася на привид. Мої намагання взяти у керівництва коментар нічим не закінчилися: двері офісу постійно на замку, в приміщенні нема людей.
І знову тяжке очікування
Цього разу кримська влада вирішила конфліктну ситуацію взяти на особистий контроль. Голова Радміну Криму Анатолій Могильов на нещодавній зустрічі з пайовиками агрофірми запевнив, що виконавча влада автономії в рамках своїх повноважень сприятиме справедливому вирішенню земельного конфлікту, що відповідало б інтересам громади трьох сіл. Він також повідомив, що Рескомзем автономії готовий надати в Севастопольський апеляційний господарський суд документи, які підтвердять, що розпаювання земель і виділення жителям актів на землю проведено згідно із законодавством. «З точки зору наших юристів, щойно ми надамо таку довідку, суд має залишити в силі акти на землю, які пайовики мають на руках», — констатував голова Радміну. Він також запевнив людей, що не допустить рейдерського захоплення земель і через місяць відзвітує перед селянами про те, що вдалося зробити.
Крім того, прокуратура Криму має провести перевірку законності діяльності агрофірми і з’ясує, як керівництво товариства заволоділо будівельними спорудами, багатолітніми насадженнями тощо.
Щодо настроїв селян, то вони різні. Хтось ще вірить, що кримська влада допоможе розв’язати проблему. Хоч конфлікту вже багато років, а віз і нині там. Зачарованого гордієвого вузла: агрофірма «Крим» — суди — селяни нікому так і не вдалося розрубати.
Дехто вважає, що це питання може вирішити лише Президент та Верховна Рада, адже саме парламент ухвалив недосконалі закони, які дозволили судам трактувати їхні статті кому і як заманеться. Звісно, є й ті, хто вважає себе нікому не потрібними, і єдиним виходом бачать взяти в руки вила і посадити на них тих, кому так муляють очі їхні приморські землі. Сподіватимемося, що влада таки дотримає свого слова і людям не доведеться йти на радикальні заходи.
ПОРАДА
Інвестиційне потепління буде
Адріан ОПАІЦ, секретар Комітету з питань нерухомості Американської торговельної палати в Україні (PwC):
— Поліпшення земельного законодавства критичне для розвитку української економіки. З огляду на те, що більшість інвестпроектів починається з отримання права на земельну ділянку, на якій розташовуватиметься новий завод чи офісна будівля, важливі непорушність цього права і надання інвесторові гарантій прав власності на землю. Без цього неможливе значне залучення країною інвестицій.
Водночас земельне законодавство України, на жаль, не містить системних і чітких правил регулювання земельних відносин, які б відповідали принципам ринкової економіки. Багато норм суперечать одна одній, а чимало важливих питань законодавчо не врегульовані.
Яскравий приклад цього — безлад у проведенні аукціонів на продаж права власності та оренди на земельні ділянки державної й комунальної власності. І це попри те, що його розробка і прийняття були передбачені законодавчо ще у 2008 році. Як наслідок — місцеві ради змушені були проводити земельні аукціони за своїми порядками. Але, як знаємо, рішення місцевих рад не є законом, тож це створювало високий ризик оскарження результатів аукціонів. За цих умов надання земельних ділянок під нові інвестпроекти було майже заморожене.
Завдяки плідній співпраці з урядом України проблему було усунено. Закон України №5077-VI від 5 липня 2012 року врегулював правила проведення земельних аукціонів. Згідно з ним, особа, зацікавлена у приватизації земельної ділянки, може звернутися до місцевих чи центральних органів влади та ініціювати проведення аукціону. Придбати чи взяти в оренду ділянку зможе будь-яка зацікавлена особа, яка запропонує вищу ціну. Передбачена законом процедура загалом забезпечує проведення прозорих і публічних торгів.
Іншою істотною проблемою була нечіткість визначення осіб, які можуть купувати земельні ділянки в Україні. Згідно з Конституцією України, землю можна придбати лише на підставах, прямо зазначених у законі. Земельний кодекс визначає такий перелік підстав для юросіб. Так, несільськогосподарську землю можуть придбати переважно українські підприємства з українським капіталом, тоді як спільні (з українським та іноземним капіталом) та іноземні компанії — лише в обумовлених випадках. Українські підприємства зі 100-відсотковою іноземною інвестицією випали з переліку осіб, які можуть придбати не сільгоспземлю. Тобто формально вони не можуть брати участі в цьому процесі, тоді як іноземні компанії можуть, що трохи дивує.
Ми теж долучилися до розробки рекомендацій з виправлення ситуації, яка негативно впливала на діяльність міжнародних компаній в Україні. І вже 2 жовтня цього року парламент ухвалив законопроект №11128. Згідно з ним, усі вітчизняні підприємства (незалежно від походження їхнього капіталу) могли придбати не сільськогосподарську землю в Україні. Але 23 листопада Президент України заветував документ і повернув його на доопрацювання у Верховну Раду. В супровідному листі вказано на суперечливі норми документа, особливо щодо органів, до компетенції яких належить видача дозволів іноземним компаніям на придбання землі («УК» писав про це 10 жовтня. — Ред.). Також у листі вказано на потребу подальшого узгодження і надання юрособам з іноземним капіталом тих самих прав щодо підстав та процедури придбання не с/г землі, якими керуються і компанії з українським капіталом. На нашу думку, більшість коментарів доречні, й у проекті потрібно уніфікувати назви суб’єктів власності на землі.
