Унікальна галузь переживає кризу і чекає державної підтримки
Коли виникло питання, що б таке істинно чернігівське подарувати знайомій італійській родині, знаючі люди порадили: на «ура» будуть прийняті кілька найпростіших лляних скатертин і серветок. Адже за кордоном натуральні вироби дуже цінуються і коштують дорого. Те, що у нас можна придбати за сотню гривень, там коштуватиме кілька сотень євро, особливо, якщо матиме ще й вишивку чи мереживо.
Після почутого аж образливо стало: чому те, що в інших цінується, у нас лишається практично за бортом виробництва? Це при тому, що поліський край споконвіку спеціалізувався на вирощуванні синьоокої квітки. Наші мудрі предки від літньої спеки захищалися саме лляним одягом, котрий має дуже комфортну, більшу, ніж в інших тканин, здатність пропускати повітря. Вони із задоволенням споживали корисну і смачну олію, при виготовленні якої з насіння льону одержували ще й високопоживну макуху для худоби. Навіть залишки від переробки цієї унікальної рослини — костриця — є чудовим паливом, а попіл можна використати як фосфорно-калійне добриво. Практично безвідходна культура! Зате сьогоднішні господарі, пітніючи в одяганках зі штучного волокна, там, де раніше синіли льони — чудові попередники під озимі зернові, завзято сіють грунтовиснажуючі соняхи.
Ні волокна, ні валюти…
Нинішнє чернігівське льонарство фактично за маленький крок до загибелі або одужання — все залежить від того, у який бік буде його зроблено. Якщо до 90-х років минулого століття галузь процвітала і була рентабельною, то з початком досить сумбурних ринкових процесів, до яких не зразу пристосувалася економіка країни, почався етап стрімкого занепаду виробництва «поліського шовку». Насамперед — через нестачу держзамовлення та значного скорочення внутрішнього споживання. Згодом цілком закономірно було втрачено і зовнішній ринок волокна, котрий був стабільним джерелом валютних доходів. Урешті, галузь прийшла до повної зупинки вітчизняних льонокомбінатів — підприємств вторинної переробки. Нині працює лише Харківський канатний завод, та й той зменшив обсяги переробки льоноволокна. А прогалина, що не зайнята українцями, автоматично стає шпариною для підприємливих іноземців, зокрема діловитих китайців. Сьогодні вже вони займають провідні позиції на світовому ринку, продаючи полотно не надто вправним нам.
Таким чином чернігівські господарства, поля яких упродовж століть синіли, наче погоже небо, поволі перейшли на інші культури. У Головному управлінні агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації наводять статистику: в 1990 році льон-довгунець на Придесенні було посіяно на 38,5 тис. га, а в 2010-му — на 0,3 тис. га. А тепер уточнення: перший показник — це 22%, другий — 30%(!) від загальноукраїнського. Дуже промовистий факт.
Невже лляну куделю незабаром можна буде побачити лише в музеях? Фото з сайту iteach.ru
Яке «се ля ві» — такі й справи
В області льон-довгунець у свій час вирощували агровиробники 12 районів, а первинну його обробку здійснювали 9 підприємств. Сьогодні шість із них зупинено, одне переобладнують під випуск торфокостробрикетів, і лише два частково працюють. Це Козелецький льонозавод, котрий коротке волокно відправляє на канатні заводи України, довге — за кордон, та Іванівський льонозавод у Семенівському районі, який працює виключно на закордон. Керівник останнього Олексій Романюк очолює Українську асоціацію льонарів, хоча говорить про неї у минулому часі: «Яка там асоціація, коли льонарів немає!» Прикро йому і за свій двоагрегатний завод, що, за оцінками фахівців, має найкращий стан в Україні і може переробити до 6 тис. тонн льонотрести за рік, а фактично цьогоріч переробить у 6 разів менше — тільки те, що було зібрано на власних 330 га площ, засіяних льоном-довгунцем. Картина, що вимальовується у підсумку, не вселяє надії: насіння для посіву закуповувалося у Франції і лише невелика його частина — у Глухівському інституті луб’яних культур. А волокно через брак потужних його споживачів експортується до того ж Китаю, де вони існують і охоче скуповують сировину в усіх, хто її виробляє.
На запитання, чи приймав би на переробку льон з інших господарств, Олексій Володимирович відповідає ствердно. Але земляки не поспішають витрачати валюту на придбання закордонного посівного матеріалу: чи ж окупиться? Адже льон — рослина досить вибаглива, потребує і достатньої кількості добрив, і оптимальної вологи. А ще — технічного забезпечення і прогресивних технологій, адже, приміром, на іванівських льонових ланах 70% робіт виконується вручну. Це навіть не вчорашній день, а позавчорашня епоха…
«Галузь нині не в тому стані, щоб господарі змогли підняти її самотужки, — продовжує співрозмовник. — Для того щоб відродити вітчизняне льонарство, слід прийняти державну програму щодо його належної підтримки. Потрібно щонайменше 2 тис. грн/га компенсації витрат, інакше справа буде нерентабельною. А хто захоче працювати собі на збитки?»
Нині виробники «поліського шовку» можуть лише позаздрити своїм колегам з країн ЄС, де дотується ввесь процес льоновиробництва. А в Прибалтиці, кажуть, компенсується ще й 40% вартості придбаної техніки. Якщо імпортний комбайн коштує в межах 200 тис. євро, то така допомога досить відчутна.
Льон переселився у квітники
Чим багата «Агата»?
Навіть прикро від того, який тоненький промінчик надії світить у вікно поліського льонарства. Але відрадно, що він усе ж таки з’явився. Хазяйновиті господарі, котрі останні три роки вирощують олійний льон на площі 5 тис. га сільськогосподарських угідь, вирішили використати врожай з максимальною користю. Адже у стеблах рослин цих сортів теж є волокно, хоч і коротке. Втім, воно достатнє для виробництва мотузок, тому збувається на Харківський канатний завод.
Це підприємство, до речі, повірило в поліський льон і цьогоріч інвестувало кошти у його вирощування в Городнянському районі. Тут фермерське господарство засіяло понад півтисячі гектарів голландським сортом першої репродукції «Агата». Ця закордонна гостя обійшлася у 2,5 млн грн і, що приємно, прижилася. Під час цвітіння рослини мали висоту до 120 см, а це є ознакою як доброї якості насіння, так і ретельного дотримання технологічних вимог. На «Агату» покладають особливі сподівання, адже цей технічний сорт має грубіше волокно, ніж інші.
Про далекоглядні наміри підприємства свідчить і те, що ним спрямовано ще 3 млн грн інвестицій під придбання збиральної техніки та лінії з очистки насіння. Адже наступного року збираються засіяти вдвічі більші площі.
Інвестиції плюс державна підтримка — це саме те, що може врятувати поліський льон. Навіть якщо підприємства вторинної переробки відродяться не зразу (скоріш за все це буде довгий процес) і волокно експортуватимуть за кордон, зиск матиме і наша країна. Це ніби лабіринт, у якому заблукала галузь, але обов’язково вийде на світло, якщо триматиметься за нитку — лляну.
КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ
Тетяна МІЛЮТЕНКО, начальник відділу організації виробництва та маркетингу продукції рослинництва Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації:
— Якщо говорити про причини занепаду льонарства у нашій державі, то однією з них, безперечно, є зношення на 70—80% основних фондів, обладнання та засобів механізації. Наступна проблема витікає з попередньої: в Україні немає власних машинобудівних підприємств з виготовлення машин і обладнання для вирощування, збирання та переробки луб’яних культур, а закордонні — практично за межею можливостей. При цьому аграріям належить вкладати чималі кошти у новітні технології, адже врожайність льону менше ніж 3 тонни сировини з гектара — збиткова. Втім, усім, хто має песимістичний погляд на проблему, хочеться нагадати про сусідів-білорусів, прибалтійські та європейські країни, котрі нині сіють льон-довгунець у тих же обсягах, що й раніше. Більше того: аграрні виробники, використовуючи останнє слово науки й техніки, працюють в єдиному комплексі з переробниками, а держава дбає про розширення асортименту виробів з луб’яних культур.
А ЯК У НИХ?
Країни СНД випереджають Канаду
Як зазначають експерти Oil World, 2011/12 маркетингового року у світі зібрано 2,1 млн тонн льону з 1,07 млн га (у 2010/11 МР — 1,82 млн тонн з 0,95 млн га). За цей час істотно наростили виробництво цієї культури країни СНД, які посунули Канаду в рейтингу експортерів на другу сходинку. Мало того, що Країна Кленового Листя через посуху зібрала менший урожай (390 тис. замість 420 тис. тонн торік), вона ще й фактично втратила ринок Євросоюзу (основний традиційний споживач льону), що переорієнтувався на придбання у країн СНД. ЄС імпортував 482 тис. тонн продукції походженням з країн СНД (торік — 217 тис. тонн). Серед відкриттів 2011/2012 МР — початок імпорту льону Афганістаном і США, значне збільшення закупівлі Китаєм (+123,3 тис. тонн порівняно із сезоном 2011 року).
