Український Мойсей прийшов у світ у сільській хаті в селі Нагуєвичі в передгір’ї Карпат.
Мати з перших днів співала Іванку, тож у його серце ще змалку запала пісня, де переплелися людські радості й печалі. Уже з десятирічного віку хлопець записував пісні матері та збирав їх по селу. У батьківській кузні малий Франко вслухався в розповіді людей про їхні біди. Зерна того болю падали в душу хлопчини, який змалечку був незвичайним.
«Франко був дивовижною дитиною. Він маленьким часто перебував у лісі, слухав шелест трави, шелест листя, досліджував і змій, і жаб — дитина, яка була віддана природі», — каже заступник директора заповідника «Нагуєвичі» Ірина Сопотницька.
Батько Івана — коваль — був заможним меценатом у рідному селі. А син, ставши у 16 років круглим сиротою, до кінця днів не міг здолати бідність. Під час навчання в Дрогобицькій гімназії юнаку через брак місця в хаті навіть доводилося спати в трунах, які майстрували родичі. Та завдяки здібностям і феноменальній пам’яті наполегливий Іван Франко закінчив гімназію і Львівський університет.
У позиченім у друга фраку Франко захистив докторську дисертацію, а щоб прожити — дописував у видання Галичини, Наддніпрянської України та Європи. Був не лише письменником, а й літературознавцем, істориком, етнографом, перекладачем, філософом та економістом — без сумніву, одним з найосвіченіших людей тогочасної Європи. А ще — громадським діячем, котрий каменя на камені не залишав від тодішньої української еліти, яка під впливом Польщі та Росії втратила національну ідентичність і геть забула про свій народ. Це про них напише в легендарній поемі «Мойсей».
«Іван Франко залишається на тім бойовому посту, який він ніколи не покидав. Його стріли влучно влучають постійно, ми намагаємося цілий час ухилятися, втікаємо вбік. Слухати його ми не хочемо», — говорить франкознавець, директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка Роман Горак.
Радянська ідеологія зробила з Каменяра лише полум’яного революціонера, хоча бунтар за своїм духом Франко ламав будь-які рамки та стереотипи — його слово жалило соціальним сарказмом, окрилювало героїчним патріотизмом і полонило чуттєвим романтизмом. Він був глибоким психологом-детективістом, ґрунтовним літературознавцем, неперевершеним драматургом і ніжнотонним ліриком. Йому тричі являлася справжня любов, і це трепетне почуття він проніс крізь усе своє життя.
