Луганщина увійшла до шістки регіонів України, де реалізується пілотна програма протидії торгівлі людьми
Причини, з яких і донині люди потрапляють до рабства (а саме завтра світ відзначатиме Міжнародний день скасування рабства), — низький рівень життя, бажання заробити, а також нездатність адекватно оцінити пропозиції роботи від прихованих работоргівців.
Купилися на солодку обіцянку
Один із нещодавніх прикладів. Сподіваючись непогано заробити в Росії, троє жителів Старобільська врешті потрапили в рабство. Як розповіла правозахисник Ольга Мірошниченко, один із хлопців побачив на вулиці оголошення про роботу, зателефонував та дізнався, що працювати запрошують у Тамбов (Росія) на будівництво свиноферми. Умови влаштовували: платити обіцяли 20 тис. російських рублів на місяць. Привабливо, адже в рідному райцентрі — безробіття. Разом із ним у Тамбов поїхали троє друзів. Але прибувши на місце, хлопці зрозуміли, що потрапили в халепу. Місцеві розповіли українцям, що зарплату вчасно не платять, і вона вдвічі менша від заявленої роботодавцем. Умови — нестерпні.
Як переповіла мати одного з потерпілих, хлопців розмістили в бараці, годували лише макаронами, били. Спати доводилося на соломі, про постіль навіть не йшлося. Тож один заробітчанин утік першого ж дня, самотужки добирався на батьківщину попутками. Виручати решту відправилася мати одного із хлопців. Тікали під покровом ночі. Тож не про те вже йдеться, що нічого не заробили, а про те, що аби найняти машину для втечі, довелося витратити 2,5 тисячі гривень. Та раді були, що врятувалися.
До міліції вдома не зверталися. Посоромилися?
Найбільше від роботодавців потерпають жінки. Фото з сайту focus.in.ua
Замовчувати проблему — не вихід
— Злочин «торгівля людьми» зазвичай прихований. Його жертви не хочуть згадувати й переповідати пережиті ними жахіття. І все-таки постраждалим жінкам психологічно дещо простіше, ніж чоловікам, розповісти, що з ними сталося. А постраждалих чоловіків стає дедалі більше, та вони соромляться звертатися до спеціальних служб, — констатує менеджер Регіонального правозахисного соціолого-освітнього центру «Жінки Донбасу» Марія Костючек.
За останні 12 років майже 700 жителів краю отримали допомогу від центру як жертви торгівлі людьми. Цього року із двох десятків постраждалих дванадцятеро — чоловіки.
За роки роботи з людьми, які потрапили в складні життєві обставини, представники центру «Жінки Донбасу» зробили певні висновки й узагальнення.
— Поняття «торгівля людьми» набуває нового змісту. Якщо раніше йшлося здебільшого про сексуальне рабство, то сьогодні воно увібрало в себе широкий спектр форм: від трудової експлуатації до нелегальної трансплантації органів, — розповіла Марія Костючек.
За її словами, серед постраждалих не лише молодь: були люди 47 та 56 років. Тут немає вікових обмежень, у бродяжництво та жебракування, наприклад, втягують як дітей, так і літніх людей. Не змінюються тільки межі територій, де найбільше реєструють фактів торгівлі людьми: найчастіше це близьке зарубіжжя. І причини, з яких люди потрапляють на вудку работорговців, — низький рівень життя та обізнаності про проблему. І мало хто знає, що проблемами постраждалих відтепер займаються не лише міжнародні та громадські організації, а й держава.
Нині в області реалізують програму «Розширення національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи в сфері протидії торгівлі людьми». За словами Марії Костючек, суть пілотної програми в тому, аби всі структури та відомства, які займаються протидією торгівлі людьми (МВС, державні соціальні служби, інші структури державної виконавчої влади, медики, громадські організації, центри зайнятості), працювали за єдиним механізмом.
Ця програма дасть змогу предметніше працювати з кожним виявленим фактом і надавати постраждалим дієву допомогу. Вже сьогодні жертви можуть отримати «статус постраждалого від торгівлі людьми». Він надасть можливість отримання повного спектра безкоштовної державної допомоги, а з 2013 року — також і одноразової матеріальної допомоги в розмірі прожиткового мінімуму.
