донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
29.01.2013 р. справа №5009/2844/12
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Марченко О.А.секретаря Федорової Ю.І.за участю представниківвід позивача:ОСОБА_5, представник за дов. від 08.01.2013р.№007від відповідача:не з «явився розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м.Мелітополь, Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької областівід10.10.2012 рокуу справі№ 5009/2844/12 (суддя Колодій Н.А.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» м. Мелітополь, Запорізької областідо відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м.Мелітополь, Запорізької областіпростягнення 51167,13грн. ВСТАНОВИВ:
27.07.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» м.Мелітополь, Запорізької області звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м.Мелітополь, Запорізької області про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії за період з листопада 2009р. по квітень 2012р. у розмірі 51167,13грн. (а.с.3-5).
Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.10.2012р. позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» основний борг у розмірі 51167,13грн. та судовий збір у розмірі 1609,50грн. (а.с.78-79).
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту порушення відповідачем щодо оплати отриманих послуг за використання теплової енергії у період з листопада 2009р. по квітень 2012р. та обґрунтованість стягнення з посиланням на ст. ст. 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Відповідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що з прийнятим рішенням не згоден з огляду на те, що договірні відносини за спірний період між позивачем та відповідачем не існували, а відтак у відповідача не має обов»язку сплачувати вартість теплової енергії.
Також, в обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник звертає увагу на те, що висновок суду про отримання ним рахунків - актів виконаних робіт є помилковим, оскільки маршрутні листи не є належним доказом вручення рахунків -актів виконаних робіт у розумінні ст.34 ГПК України.
Крім того, апелянт зазначив, що приміщення за договором оренди йому фактично передано не було, що унеможливлює покладення на відповідача обов»язку по сплаті послуг теплопостачання.
В апеляційній скарзі скаржник просив скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 10.10.2012р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (а.с.88-90).
Представник апелянта у судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надіслав до суду телеграму, в якій, посилаючись на поважність причин неявки, просив відкласти розгляд справи.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та надав відзив на апеляційну скаргу від 25.01.13р. № 132, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
З огляду на те, що ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 08.01.2013р. про прийняття апеляційної скарги до провадження явка сторін не визнавалася обов»язковою, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість здійснення розгляду справи у відсутність відповідача.
Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Рішенням Мелітопольської міської ради від 20.10.2011р. № 191/8 визначено ТОВ «Мелітопольські теплові мережі» виробником теплової енергії та виконавцем послуг з її транспортування та постачання надавачем послуг з централізованого опалення у м.Мелітополь (а.с.46-47).
Відповідач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с.64).
Позивач, звертаючись з позовною заявою про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії посилався на ті обставини, що він здійснював постачання теплової енергії відповідачу в орендоване ним приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Колегією суддів встановлено, що 23.07.2009р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (за договором - орендодавець) та Фізичною-особою ОСОБА_6 (за договором - орендар, далі - відповідач) був укладений договір оренди нежитлового приміщення №01/А, за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (в подальшому оренда) наступне нерухоме майно, в подальшому - Об»єкт оренди або приміщення загальною площею 173,9кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на строк, який визначається у договорі (п.1.1 договору (а.с.54-56).
Об»єкт оренди передається орендарю з метою розміщення магазину роздрібної торгівлі товарів народного споживання (п.1.3 договору)
Згідно п.1.5 договору, об»єкт оренди передається згідно Акту прийому - передачі, який підписує орендодавець та орендар (Додаток №1) Акт прийому-передачі в оренду додається до договору та є його невід»ємною частиною.
Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутній Акт приймання-передачі в оренду за вказаним договором оренди нежитлового приміщення 01/А, наявність якого передбачена п.1.5 договору.
Даний договір укладається на строк до 31.05.2012р. Сплив строку оренди починається з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі (п.2.1 договору)
Оплата послуг зв»язку, охорони, прибирання приміщень, водопостачання, користування системою каналізації, користування електроенергією, централізованим опаленням і гарячим водопостачанням, протипожежних дій та ін. здійснюється орендарем самостійно на підставі договорів, укладених орендарем з третіми особами, які надають відповідні послуги. У випадку , якщо ці послуги надаються централізовано орендодавцем, орендар компенсує відповідні витрати орендодавця (п.3.3 договору).
Як зазначає позивач, ТОВ «Мелітопольські теплові мережі» на приміщення за зазначеною адресою, орендоване відповідачем, було відпущено теплової енергії за період з листопада 2009 року по квітень 2012 року на загальну суму 51167,13грн.63коп., що підтверджується рахунками-актами виконаних робіт за період з листопада 2009р. по квітень 2012р.; в якості доказів направлення відповідачу зазначених актів позивач надав маршрутні листи за вказаний період (а.с.7-45). Крім того, позивач вважає, що факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується схемою розподілу зон обслуговування теплових мереж.
Позивач наполягає на тому, що у зв»язку з невиконанням своїх обов»язків по сплаті спожитої теплової енергії за відповідачем утворилась заборгованість за період з листопада 2009 року по квітень 2012 року у розмірі 51167,13грн.
За таких обставин позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з вимогою до відповідача про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії за період з листопада 2009р. по квітень 2012р. у розмірі 51167,13грн, з посиланням на ст. ст.1212, 1213 ЦК України.
Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005р. № 2633-1У (далі - Закон № 2633), Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-1У (далі -Закон № 1875), Правилами користування тепловою енергією затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198.
Згідно ст. 1 Закону України № 2633-1У теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Пунктом 4 ст. 19 Закону України № 2633-1У передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (ст.24 Закону України "Про теплопостачання").
Відповідно до п.3 ст.20 Закону України № 1875 споживач зобов»язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Стаття 19 Закону України № 1875 передбачає, що відношення між учасниками договірних відношень у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних началах.
Правила користування тепловою енергією затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198 та визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії ( далі - Правила).
Пунктом 3 цих Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією (п. 4 Правил).
Відповідно до частини 1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ст.179 Господарського кодексу України, зазначено, що укладення господарського договору є обов»язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов»язковим для суб»єкта господарювання у випадках, передбаченим законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов»язковості укладення договору для певних категорій суб»єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до п.2 ст.275 Господарського кодексу України, ст.1, п.4 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між Теплопостачальною організацією та Споживачем.
Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ від 03.10.2007р. № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.
Абзацом 5 п. 5 зазначених Правил встановлено, що теплопостачальна організація укладає договори з власниками (балансоутримувачами) теплових мереж на транспортування теплової енергії за тарифами, встановленими відповідно до законодавства.
До обов»язків споживача теплової енергії, зокрема, належить вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил ( абз.6 п. 40 Правил)
Таким чином, наявність договірних відносин між сторонами у даному випадку є обов»язковою та такою, що передбачена Законом.
Як встановлено колегією суддів та вбачається із тексту позовної заяви договір купівлі-продажу теплової енергії, в період заявлений позивачем, між сторонами не укладався.
Слід зазначити, що ст.ст.1212, 1213 відносяться до глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» Підрозділу 2 «Недоговірні зобов»язання».
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на норми ст.ст.1212, 1213 ЦК України та стверджував, що відповідач у спірний період з жовтня 2009 по листопад 2011 року отримав від енергопостачального підприємства теплову енергію на суму 51167,13 грн. без достатніх правових підстав, тобто без укладання відповідного договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов»язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов»язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно зі ст.1213 ЦК України набувач зобов»язаний повернути потерпілому безпідставне набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставне набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Таким чином, вирішуючи спір такої категорії, господарській суд повинен був дослідити питання щодо факту набуття особою майна, до якої звернулася потерпіла особа з відповідними вимогами, а також відсутність чи наявність підстав для його набуття.
Проте, господарський суд, розглядаючи справу не звернув увагу на те, що надані позивачем докази подачі теплової енергії, а саме рахунки-акти виконаних робіт за спірний період підтверджують надання послуг за опалення в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що рахунки - акти виконаних робіт за період з листопада 2009р. по квітень 2012р. мають посилання на договір №870 від 25.11.2009р., який в матеріалах справи відсутній.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Судова колегія вважає, що маршрутні листи, як докази направлення рахунків - актів виконаних робіт за спірний період, не є належними доказами у розумінні вимог ст. ст..33, 34 ГПК України.
Документи, надані позивачем у судовому засіданні як додаток до відзиву у підтвердження позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не стосуються спірного періоду та позивач не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього відповідно до приписів ст. 101 ГПК України.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.
Інструкцією з діловодства в господарських судах України від 10.12.2002р. №75 (із змінами і доповненнями, внесеними наказами Вищого господарського суду України від 17.11.2003 № 57, від 25.10.2004 № 64) встановлено єдину систему організації діловодства, порядок роботи з процесуальними та іншими документами, і носить обов'язковий характер при веденні діловодства в системі господарських судів України відповідно до особливостей структури, з врахуванням штатної чисельності та технічного забезпечення конкретного господарського суду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявний лист позивача про продовження строку вирішення спору (а.с.72), який не містить реєстрації служби діловодства та візи судді про залучення до справи, що є порушенням вимог п.3.5.6 зазначеної Інструкції, яким встановлено, що справа формується виключно з документів, які пройшли реєстрацію службою діловодства, розглянуті суддею і мають його візу "долучити до справи" із зазначенням дати.
Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м.Мелітополь на рішення господарського суду Запорізької області від 10.10.2012 року у справі №5009/2844/12 - задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 10.10.2012р. у справі №5009/2844/12 - скасувати.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» м.Мелітополь, Запорізької області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м.Мелітополь, Запорізької області про стягнення вартості безпідставно набутої теплової енергії за період з листопада 2009р. по квітень 2012р. у розмірі 51167,13грн. - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» м.Мелітополь (ЄДРПОУ 05541114) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м.Мелітополь (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору, сплаченого при зверненні з апеляційною скаргою, в сумі 804грн.75коп.
Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий О.О.Радіонова
Судді
І.В. Зубченко
О.А.Марченко
Надр.5 прим:1 -у справу; 2-позивачу;3 -відповідачу;4 -ДАГС;5-ГС Запоріз. обл.
