Україна готується до 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Як це робиться у місті останнього прихистку Генія українського народу — старовинному Каневі, читайте в матеріалі нашого кореспондента
Слава його розлетілася світами. Тож кожен, хто вважає себе культурною людиною, має за честь хоча б раз ужитті побувати в місці, куди за покликом бентежної душі нашого Генія, виконуючи його останню волю, було доправлене на вічний спочинок і тлінне тіло. Кобзарева могила на Чернечій горі стала місцем паломництва не лише свідомого українства, а й усіх небайдужих людей на планеті. Разом з нею і розташований на високих дніпрових кручах старовинний Канів — місто останнього прихистку Тараса Григоровича, осяяне його величчю і безмежністю визнання. Сьогодні, трохи менш ніж за рік до знакової річниці з дня його народження, міська громада та обрана нею влада переймаються планами, як краще відзначити наступний ювілей. З-поміж інших заходів тут розробили проект «Міста України — Шевченківському Каневу».
Толока національного масштабу
Старт підготовці до 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка означив указ Президента України від 11 червня 2010 року, відповідно до якого було створено координаційну раду з питань підготовки та відзначення ювілею, а уряд затвердив відповідне розпорядження. Торік у квітні з’явився ще один президентський указ: ним 2014-й в Україні оголошено Роком Тараса Шевченка, у зв’язку з чим Кабінет Міністрів зобов’язано забезпечити здійснення низки додаткових заходів з ушанування видатного сина українського народу. Питання, які урядовці спільно з Черкаською облдержадміністрацією мають опрацювати до ювілею, стосуються безпосередньо Канева.
Нагадаємо, що йдеться про започаткування тут вищого навчального закладу з підготовки фахівців гуманітарного профілю, створення Співочого поля біля підніжжя Тарасової гори, спорудження Тарасової церкви. Обласним структурам виконавчої влади доручено доопрацювати регіональні плани заходів, передбачивши, зокрема, проведення ремонтних і реставраційних робіт, робіт з благоустрою і впорядкування об’єктів, пов’язаних з ім’ям Великого Кобзаря.
Особливої державницької уваги вимагає й питання впорядкування дорожньої інфраструктури, передусім капітального ремонту дороги зі столиці до Канева та забезпечення гостей, що приїдуть на ювілей, належним транспортом, зокрема і водним: йдеться ж бо про перевезення кількох сотень тисяч людей. До слова, 1985-го на Чернечій горі побувало 320 тисяч жителів України й зарубіжжя.
Нині на часі значно прискорити реалізацію передбаченого. І не лише масштабних заходів, по?в’я?заних з істотним бюджетним фінансуванням, а й тих, які подекуди вимагають звичайних та водночас чітких і контрольованих організаційних рішень. Тим паче, що весна, літо й рання осінь — найкраща пора для благоустрою, ремонту й реставрації пам’яток та історичних будівель, впорядкування парків, скверів, вулиць і площ. Всього того, без чого говорити про гідне вшанування наступного року 200-ліття з дня народження Т. Г. Шевченка на землі, яка народила національного генія і в якій він знайшов свій вічний спочинок, було б принаймні некоректно.
152 роки тому в канівському Успенському соборі відспівували Т. Шевченка.
Від географічного до духовного
Знайти на карті Канів легко: тисячолітнє місто розташоване майже в географічному центрі України на високому правому березі Дніпра-Славути, за 100 кілометрів од столиці.
Навряд чи є з-поміж нашого народу, та й серед світового українства, людина, котра не знає про нього. Щороку поклонитися могилі геніального поета і художника на Чернечу гору приїжджають майже 100 тисяч гостей. Тож не даремно Канів ще називають українською меккою. До речі, державотворчу пропозицію об’єднати українців довкола ідей Кобзаря сформулював перший Президент нашої держави Леонід Кравчук ще в листопаді 1991 року. Її підтримав і тодішній член Секретаріату Світового конгресу вільних українців В. Роєнко, запропонувавши збудувати тут Всесвітній центр єднання українців.
Слава канівської землі своїм корінням сягає в глиб віків. Намарне гадати, знав чи не знав історію рідного краю Тарас Григорович Шевченко. Достовірно відомо, що його філософський геній водночас зазирав за обрій нашої історії, коли «оживуть степи, озера…», і заглиблювався в давні часи: «…ось де, люде, наша слава, слава України».
Вперше побачивши Канівські гори після повернення з нелюдського страшного заслання п’янкого від свободи літа 1859-го, він попрохав перевізників притишити рух човна, на якому плив вниз по Дніпру. І завмер, зачудований довколишнім краєвидом, вирішивши в ту хвилину придбати тут, на легендарній Чернечій горі, маленьку земельну ділянку.
Про це написав з холодного непривітного Санкт-Петербурга, куди невдовзі був укотре висланий як «особа, що скомпрометувала себе з політичного боку», своєму троюрідному братові Варфоломію: « … мені і вдень, і вночі сниться ота благодать над Дніпром». Ось у цих словах і шукаймо ключ до відгадки сутності «Заповіту» — написаного майже кров’ю закатованого російським царатом славного сина українського народу посмертного бажання поховати його на високій Чернечій кручі, звідки б «було видно, було чути, як реве ревучий».
Отже, з огляду на всю тисячолітню історію цієї дивовижної місцини, яку вочевидь не випадково обрав для вічного спочинку Великий Кобзар, Канів по праву претендує не лише на географічний центр України, а й на вселюдське визнання його як духовного осереддя нашої вітчизни.
Ілюстрації з архіву Канівської міської ради.
Час збирати каміння
Звісно, як і кожна масштабна робота, ця ідея вимагає об’єднання чималих зусиль усіх владних інституцій, широких громадських кіл аж до бажання кожного українця в нашій країні та розсіяних у світах наших братів не просто розпочати велику толоку, а й з часом довести її до логічного завершення.
За словами Канівського міського голови Віктора Ніколенка, в їхньому місті сконцентрована українська історія, тут центр тяжіння всього свідомого українства , пов’язаний з розташуванням національної святині — могили Тараса Шевченка.
Перебуваючи в Каневі 23 серпня 2010 року, Президент Віктор Янукович назвав Чернечу гору найсвятішим місцем України. Зусиллями чинної влади торік завершено реконструкцію музею Т. Шевченка і зараз продовжуються ремонтно-реставраційні роботи могили й пам’ятника поетові.
Та залишається актуальним масштабніше всенародне завдання — створити в Каневі потужний історико-культурний центр із розвиненою інфраструктурою. Стимулом для реалізації нових соціально-культурних проектів стає вшанування наступного року 200-ї річниці з дня народження великого сина нашого народу, зокрема проголошення ЮНЕСКО 2014-го роком Тараса Шевченка в світі.
Місцева влада й громада переймаються амбітними планами. Серед них створення Дому всіх українців світу — міжнародного культурного центру української історії, культури та мистецтва, де б здійснювалася координація діяльності світового українства зі збереження національної спадщини. Тут хочуть узятися до масштабної реконструкції інфраструктури, що надто важливе як для городян, так і для понад 100 тисяч гостей міста, які щороку приїжджають поклонитися духовному Генію нашої нації.
«Будеш, Батьку, панувати…»
Щоправда, фінансова скрута в країні певною мірою стримує реалізацію великих проектів. Та, як відомо, дорогу здолає лише той, хто йде. Тож канівчани за підтримки Асоціації міст України розробили проект під назвою «Міста України — Шевченківському Каневу» і вже приступили до його втілення в життя. Йдеться про створення єдиного архітектурно-історичного комплексу «Шлях Кобзаря».
Остання дорога Кобзаря завдовжки майже 14 кілометрів пролягла від красеня Успенського собору, де відспівували Тараса Григоровича в травневі дні далекого 1861-го і звідки на плечах несли домовину його друзі, по Канівських горах до верхівки Чернечої гори. Свого часу, до 145-ї річниці перепоховання, її відновили, встановивши впродовж всієї довжини дерев’яні пам’ятні знаки. Нині урочиста піша хода до могили Тараса, яка щороку відбувається 22 травня, проходить коротшим шляхом (5,8 км) і пролягає кількома міськими вулицями (які, на нашу думку, незайве було б перейменувати до вікопомного ювілею, оскільки ні вождь російської революції, ні комісар його уряду ніякого стосунку до історії Канева не мають).
Складовою проекту є реконструкція центральної площі Канева, де передбачається встановити скульптурну композицію, присвячену 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка, а довкола розмістити фонтани.
Уздовж шляху постануть 10 куточків у вигляді зон відпочинку, які включатимуть скульптурну композицію шевченківської тематики: відповідну цитату з творів Кобзаря, викарбувану у камені чи металі, а також символіку одного з українських міст, громада якого візьме участь у реалізації проекту.
— Тематику для створення таких зон, — каже заступник міського голови Анатолій Леонтьєв, — на підставі аналізу творів Кобзаря запропонували вчені Шевченківського національного заповідника. Це може бути козацтво і кобзарство, які увіковічив у своїх безсмертних поезіях Тарас Шевченко; його важке дитинство; доля жінки-матері; оспівана Поетом природа нашого краю; Шевченкові ідеї об’єднання слов’янських народів; мрії про щасливе майбуття Вітчизни та братання українського народу.
За його словами, змінить своє обличчя і Козацький майдан поблизу Успенського собору — тут також заплановано встановити відповідні композиції славної доби козаччини. Праворуч «Шляху Кобзаря» розташують Алею українських міст: у поверхню тротуару буде вмуровано символіку міських територіальних громад з бронзи або граніту, в центрі якої помістять герб і назву кожного міста.
Ще одним завданням згаданого проекту є перетворення довгобуду «з бородою» — Будинку культури (ступінь завершення будівництва — 70%) — на ошатний Шевченківський міжнародний культурний центр і створення довкола нього Українського парку.
Певна річ, виконати всю роботу самотужки ініціаторам не до снаги. Тому вони й звернулися через Асоціацію міст України по допомогу до всіх муніципалів нашої держави. На засіданні правління АМУ цю ідею гаряче підтримав президент асоціації, Криворізький міський голова Юрій Вілкул. Першими схвально відгукнулися на проект «Міста України — Шевченківському Каневу» міськради Рівного і Хмельницького, Дніпропетровська й Одеси, інших обласних центрів, міст обласного і районного значення. До цієї великої і благородної справи, зрештою, може долучитися і широка громадськість, вітчизняна інтелігенція, передусім лауреати національної Шевченківської премії, художники, скульптори, літератори, представники бізнесу, депутати всіх рівнів, студенти і школярі.
Отже, загальнодержавна робота з підготовки до 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, яке весь світ за закликом ЮНЕСКО відзначатиме наступного березня і впродовж 2014-го, може і повинна цьогоріч стати всенародною толокою. Як запевнили нашого кореспондента, в штабі управління проекту — Канівській міськраді, тут готові до співпраці і чекають на всі конструктивні ділові пропозиції.
Насамкінець процитуємо слова президента Парламентської асоціації Ради Європи Мігеля Мартінеса, який свого часу побував у Каневі: «Я щасливий, що саме тут відкрив для себе справжню Україну». Так сказав гість нашої землі. А нам, землякам, у своєму «Посланії» Великий Кобзар заповідав любити рай у своєму краї, бо немає в світі іншої України, немає другого Дніпра. Тільки щоб зрозуміти це, кожному треба піднятися на майже захмарний пік нашої духовності — Чернечу гору.
ДОВІДКА «УК»
Перша літописна згадка про Канів міститься в «Печерському патерику» і датується між 1074 і 1088 роками.
Резиденція київських князів Родень на тутешній Княжій горі тісно пов’язана з іменем князя Святослава Ігоровича: вже в ХІ-ХІІ століттях літописний Канів був стратегічним центром Київської Русі. Місцевий Успенський собор, дивом збережений до наших днів, заклав 1144 року Всеволод Ольгович, батько видатного полководця, героя «Слова о полку Ігоревім» Святослава Всеволодовича.
А онук Ярослава Мудрого Володимир Мономах ще 1097 року заснував Канівський монастир, який, за легендою, існував до середніх віків і був поглинутий Чернечою горою після руїни козаччини. Та велика доба була для Канева знаковою. Місцеві старости зазвичай ставали гетьманами України. З-поміж них, зокрема, засновник Запорізької Січі князь Дмитро (Байда) Вишневецький. З волі гетьмана Михайла Дорошенка 1626 року місто фактично стало першою столицею української козацько-гетьманської автономії.
Канівська земля стала останнім прихистком для страченого поляками у Львові запорізького гетьмана Івана Підкови, козацьких гетьманів Якова Шаха, Самійла Кішки, Якова Остряниці та інших славних синів нашого народу.
ТОЧКА ЗОРУ
«Він об’єднав нас як націю»
Юрій ВІЛКУЛ, Криворізький міський голова, президент Асоціації міст України:
— У кожної нації є свої провідники, духовні лідери і натхненники. Для нас, українців, — це Тарас Григорович Шевченко. Саме постать Великого Кобзаря, його ідеї та прагнення бачити Україну вільною й самостійною є тим потужним об’єднуючим чинником, який у всі віки нашої непростої історії надихав і спрямовував будівників та захисників української державності на дов?гому тернистому шляху до Незалежності.
І нині, у ХХІ столітті думки й прагнення Кобзаря зрозумілі та близькі всім поколінням наших сучасників. Саме тому Асоціація міст України, яка нині об’єднує майже 560 вітчизняних міських громад, радо відгукнулася на пропозицію нашого колеги — Канівського міського голови Віктора Ніколенка долучитися до проекту, присвяченого 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка.
Постать і творчість великого сина нашого народу настільки багатогранні та глибинні, що, на моє переконання, кожен з учасників проекту «Міста України — Шевченківському Каневу» під час його реалізації зможе відкрити та донести своїм громадам духовну міць його поетичної та художньої спадщини.
Завважу, що вільний козацький дух, котрий, як відомо, зароджувався на високих Канівських горах, живе і в Криворізькому краї. За легендою, саме від представника славного лицарства запорізького — козака Рога походить назва нашого міста Кривого Рогу, якому цьогоріч виповнюється 238 років.
Особисто для мене Великий Кобзар відкрив добу козаччини, той вільний дух, що завжди був притаманний нашим великим прадідам. Кажу так ще й тому, що історія мого роду також має глибоке козацьке коріння. У нашій родині з особливою шаною ставляться до творчості Тараса Шевченка, його полум’яного й надихаючого поетичного слова.
Гадаю, що Шевченківський заповіт «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!» нині звучить так само актуально, як і півтора століття тому. Він є дороговказом нашим сучасникам: вивчайте рідну історію, опановуйте нові знання, відкривайте для себе культурну спадщину світу — це запорука зміцнення нашої держави та здійснення її євроінтеграційних прагнень.
«Поетове слово нетлінне»
Сергій МЕЛЬНИК, Хмельницький міський голова:
— Ми виросли на безсмертних віршах Тараса Шевченка, їх залюбки вчать наші діти й онуки. Звучать вони в школах, дитячих садках, на велелюдних святах і фестивалях. Бо феномен Поетового слова криється в його народності, зрозумілості і для сивочолих, і для юних.
У кожному українському місті встановлено пам’ятник Великому Кобзареві. В його честь названі центральні площі, вулиці, заклади освіти і культури. Хмельничани також щиро шанують Генія нашого народу, духовного Батька всього світового українства.
Тарас Григорович Шевченко і його слово давно стали нетлінною важливою частиною духовного єства українців. А тому, коли виникла ідея створити до ювілею великого сина українського народу Алею міст України в Каневі, її підтримали всі мої земляки.
Наш спільний внесок у згаданий проект від Хмельницького, Вінниці та Житомира — облаштування зони відпочинку, де планується встановити скульптурну композицію «Доля жінки-матері». Разом з колегами шукаємо позабюджетні можливості для фінансування робіт. Гадаю, що кожен, хто завітає на ювілей Кобзаря до Канева, зупинившись на відпочинок біля скульптури Шевченківської матері, згадає добрим словом і свою рідну матусю.
Особисто мені дуже близькі поетові слова «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!». Вони якнайкраще передають національну потребу в злагоді, братолюбії, розумінні ближнього.
«Шануймо загальнолюдські цінності»
Олексій КОСТУСЄВ, Одеський міський голова:
— Для одеситів Тарас Шевченко — не лише великий український поет. Це наднаціональне явище, яке об’єднує всіх людей. Бо не лише його творчість зачіпала міжнаціональні проблеми, а й сама Поетова доля стала своєрідною з’єднуючою ланкою між народами. На мою думку, понад усе в житті він хотів, щоб ми, люди різних національностей і культур, порозумілися між собою. І услід за Михайлом Булгаковим усвідомили: не може бути культур добрих і поганих — культура або є, або її немає.
Різні національні культури живлять одна одну, перетворюючись в ідеалі на загальнолюдські цінності. Саме про це писав Тарас Григорович, прохаючи нас, нащадків, у сім’ї великій, вольній, новій незлим тихим словом пом’янути його, тобто почути кожного.
