На Ємільчинщині навіть береза і осика в ціні
Лише на перший погляд Полісся всюди однакове, бо насправді кожен його куточок особливий і унікальний. Так, наприклад, північ Житомирщини — це край величних хвойних масивів, які становлять понад дві третини заліснених територій. Натомість на заході області, де розташований Ємільчинський держлісгосп, під сосною приблизно 40% площ, а під березою — майже 27%. Зайве пояснювати, що оспівані російськими поетами берези не поступаються красою вічнозеленим соснам, однак як деревина значно дешевші.
Не менш вагомий чинник, що додає проблем місцевим лісівникам, — надмірна зволоженість майже третини заліснених територій. Фактично йдеться про заболочені масиви, звідки «витягати» (у прямому значенні слова) відносно дешеву деревину — собі на збиток. Особливо з урахуванням нинішніх цін на пальне та ремонт техніки, якщо її доводиться експлуатувати за екстремальних умов. Отож, здавалося б, об’єктивних причин для виправдань «провальних» економічних показників у місцевих лісівників не бракує, а вони натомість — серед кращих в області.
Сильним випробування — лише на користь
Середній вік лісових насаджень у Ємільчинському держлісгоспі відносно невеликий — лише 51 рік. Зумовлено це тим, що у післявоєнний час місцеву деревину масово використовували для відбудови недалекого Новограда-Волинського, а спеціально прокладеною за?ліз?ничною гілкою добротний кругляк, шахтну стійку та пиляні лісоматеріали відправляли на відновлення зруйнованих міст та індустріальних регіонів Радянського Союзу, зокрема на Донбас.
Та коли вже за умов ринкової економіки на кожному з підприємств почали рахувати видатки і доходи, утримання майже п’ятдесятикілометрового відтинка залізниці, яку фактично використовували тільки для транспортування деревини, стало занадто дорогим задоволенням. Отож саме місцевим лісівникам, як нині вже без особливих емоцій констатує керівник Державного підприємства «Ємільчинський лісгосп» Олег Дідус, довелося чи не першими в області шукати альтернативу залізничним перевезенням. Нині завдяки майже десятку сучасних великотоннажних автомобілів, придбаних держлісгоспом, майже 75% обсягів реалізованої продукції доставляють у «двір споживача». Більш того, зростання тарифів на залізничні перевезення зробило досвід першопрохідців надбанням не тільки лісівників Житомирщини, бо, як виявилось, автомобільні перевезення деревини на відстань до 250 км рентабельніші й швидші, ніж вагонні.
Саме ретельний підрахунок економічної ефективності нововведень та прагнення добиватись бажаного результату з мінімальними затратами — головний секрет успішної роботи і Ємільчинського держлісгоспу зокрема, і решти підпорядкованих Житомирському обласному управлінню лісового господарства підприємств.
Звісно, найпростіше реалізовувати деревину «кругляком» у необробленому вигляді, та, як цілком резонно запитує Олег Дідус, невже у поліській глибинці не потрібні додаткові робочі місця? Особливо коли йдеться про наболілу проблему працевлаштування жінок, майже півсотня яких трудиться у лісгоспі на сучасних лініях з виробництва тонкомірних пиляних виробів, що йдуть на виготовлення паркету. До речі, сировиною для нього може служити навіть деревина, окремі ділянки якої мають певні вади, через що продати її за високою ціною у вигляді круглого лісу проблематично.
Ще одним істотним джерелом доходів для держлісгоспу стали… відходи деревообробки, утилізація яких колись була головним болем. Нині це цінний енергоносій, на якому працюють чотири потужні сушильні камери. Уже навіть не віриться, що донедавна разом із пиляними лісоматеріалами на далекі відстані транспортували… нікому не потрібну вологу, якої у свіжозрізаній деревині до 60%! Якщо ще три роки тому лише третину продукції лісопереробного комплексу Ємільчинського держ?лісгоспу відпускали споживачам у сухому вигляді, то нині все навпаки: дві третини обсягів проходять через сушку, що тільки на користь і виробникам, і покупцям їхньої продукції.
Олег Дідус підрахував, що автомобільне перевезення деревини ефективніше, ніж залізничне. Фото прес-служби Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства
Говоримо про чипи…
Багато хто ще ставиться до системи електронного обліку деревини як до данини моді, яка не обіцяє швидкої економічної віддачі. Та приклад Ємільчинського держлісгоспу, який став пілотним підприємством з її впровадження, наочно переконує у зворотному.
Спеціальний електронний чип, який безпосередньо у місцях заготівлі деревини стає фактичним «паспортом» кожної колоди, хлиста чи партії дров, не лише спрощує облік, запобігає незаконному вирубуванню, а й дає змогу в режимі реального часу відстежувати обсяги і рух продукції. Насамперед ідеться про значне скорочення обсягів «перевалочних» робіт та пришвидшення доставки потрібної споживачам сировини, що обертається цілком конкретними прибутками не лише для лісової галузі.
— Ще позаторік уся заготовлена у держлісгоспі деревина проходила через так званий нижній склад, куди її звозили з місць початкового накопичення на лісосіках верхніх складів, — розповідає Олег Дідус. — Фактично йшлося про значні обсяги вантажно-розвантажувальних та транспортних робіт, яких цілком реально уникнути, відправляючи споживачам сформовані партії деревини безпосередньо з лісу. Електронна система обліку надає можливість це робити. Завдяки цьому вже торік половину обсягів реалізували з верхніх складів, а цього року плануємо довести цей показник до 70%.
— За найскромнішими підрахунками, ефект від упровадження нової системи обліку лише в Ємільчинському держлісгоспі становитиме 1,4 мільйона гривень щорічної економії, а загалом у системі обласного управління лісового господарства — 9 мільйонів гривень, — із закономірною гордістю констатує перший заступник начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Зарічний. — Ідеться навіть не стільки про відмову від частини вже не потрібних додаткових робіт, як про можливість більш продуктивного використання висококваліфікованої праці, та, відповідно, належного рівня її оплати.
…турбуємося про дороги
Не менш очевидно, що пристосований до умов бездоріжжя автомобіль-лісовоз здатний долати грунтові дороги навіть за умов надмірного зволоження, а ось магістральному великоваговикові з повним навантаженням потрібна належної якості дорога. Отож, паралельно з упровадженням електронного обліку деревини слід розбудовувати шляхи у лісових масивах. За великим рахунком, ідеться не лише про транспортування деревини, а й про пожежну безпеку лісу і навіть соціальний розвиток сільських населених пунктів.
— На Поліссі нікого не здивуєш тим, що між двома сусідніми селами навпростець — буквально кілька кілометрів, зате автомобільна дорога між ними інколи вдесятеро довша. Причому часто завдяки невеликому відрізку нового шляху вдається скоротити відстань у рази, — ділиться наболілим Олег Дідус. — За 2007—2010 роки у лісах держлісгоспу додалося майже шість нових шляхів, майже половину з яких збудовано за бюджетні кошти. Однак ця робота особливо активізувалася після того, як наше підприємство стало пілотним з упровадження електронного обліку деревини. Так, за два останні роки додалося ще 9,5 кілометра доріг, з яких лише 0,9 збудовано за рахунок бюджету. Зате неоціненним подарунком не лише нашому трудовому колективу, але, не побоюсь цього слова, цілому Ємільчинському району стала передана Державним агентством лісових ресурсів на баланс держлісгоспу потужна дорожня техніка — екскаватор і бульдозер загальною вартістю 3,4 мільйона гривень.
Як жартують місцеві лісівники, їм замість риби дали вудку, завдяки якій споруджені власною спеціалізованою автодорожньою ланкою лісові дороги обходяться вдвічі дешевше, ніж замовлені у підрядників. Зайве пояснювати, що нинішньої суворої зими техніка теж не простоювала, що забезпечило ритмічну роботу держлісгоспу і навіть допомогу в розчищенні від снігу шляхів загального користування.
У лісі, та не у глушині
Середня зарплата працівників Ємільчинського держлісгоспу вже сягнула 3,1 тисячі гривень, що на 30% більше, ніж в економіці області загалом. Торік підприємство сплатило 7,6 мільйона гривень податків та єдиного соціального внеску. Не менш важливо, що завдяки лісівникам зелені багатства краю лише примножуються, бо правилом для всіх держлісгоспів Житомирщини є те, що приріст деревини випереджає її заготівлю, а всі вирубки обов’язково заліснюють. На зміну березі зазвичай приходять цінніші лісові породи, а монокультурі — стійкіші до примх клімату змішані посадки.
Олег Дідус наголошує, що хоч лісівники працюють у лісі, та не у глушині. Отож результат їхньої роботи прямо залежить від економічної ситуації в Україні й світі. Так, коли ще кілька років тому в області мали проблеми зі збутом низькосортної деревини, то нині фактично необмежений попит на технічну сировину забезпечує виробництво плит МДФ у Коростені.
