донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
15.01.2013 р. справа №5006/41/57/2012
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Колядко Т.М., Скакуна О.А.при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.за участю представників сторін: від позивача: Брус О.М. за довіреністю б/н від 10.05.2012р.від відповідача:не прибуврозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргумалого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лія» м. Донецьк на рішення господарського судуДонецької області від27.11.2012р.по справі№5006/41/57/2012 (головуючий суддя Колесник Р.М., судді Говорун О.В., Огороднік Д.М.)за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» м. Київдо малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лія» м. Донецькпростягнення заборгованості в сумі 68412,92грн., інфляційних витрат у розмірі 3980,13грн., 3% річних у розмірі 3159,55грн., суми неустойки у розмірі 5071,51грн.
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лія» м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 68412,92грн., інфляційних витрат у розмірі 3980,13грн., 3% річних у розмірі 3159,55грн., суми неустойки у розмірі 5071,51грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 27.11.2012р. позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Лія", м. Донецьк на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" 68412,92грн. - суму заборгованості за лізинговими платежами, 3980,13 грн. - інфляційні витрати, 3159,22 грн. - 3% річних, 5045,02 грн. - суму неустойки за прострочення виконання зобов'язання. В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням господарського суду Донецької області від 27.11.2012р., звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить судове рішення скасувати та провадження у справі припинити.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки вважає, що відшкодування, яке є складовою лізингового платежу повинно нараховуватись відповідно до курсу валюти на день передачі предмету лізингу, а не за курсом, який був встановлений в день платежу. Вважає, що відсутність основного боргу у відповідача перед позивачем обумовлює відсутність правових наслідків, встановлених договором або законом. На думку скаржника, повернення позивачу предмету лізингу свідчить про відсутність заборгованості, що також не було враховано господарським судом. Крім того, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не дав оцінку істотній умові договору, згідно з якою періодичні лізингові платежі складаються з відшкодування, комісії та податку на додану вартість та не врахував тлумачення договору, здійснене рішенням Господарського суду Донецької області у справі №5006/12/194пн/2012.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 27.11.2012р. - без змін та зазначене підтримав у судовому засіданні.
Відповідач у судове засідання не прибув, направив до суду клопотання про відкладання розгляду справи у зв'язку з тим, що представник відповідача у цю ж дату та час викликаний до іншого суду. Також, відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі з підстав того, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 19.12.2012р. у пов'язаній з нею справі №45006/12/194пн/2012 про тлумачення правочину оскаржена до Вищого господарського суду України.
Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність представника відповідача за наявними матеріалами справи.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія вважає заявлене відповідачем клопотання про відкладання розгляду справи таким, що не підлягає задоволенню, оскільки з наданої повістки про виклик до Ворошиловського районного суду м. Донецька не вбачається, що ним розглядається справа за участю малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лія» м. Донецьк. Крім того, за матеріалами справи відповідач є юридичною особою, та у разі неможливості прибуття у судове засідання представника, який залучений до участі у іншому судовому процесі, підприємство має можливість направити до судового засідання будь-якого іншого представника.
Клопотання про зупинення розгляду справи також не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Рішенням господарського суду Донецької області від 23.10.2012р. у справі №5006/12/194пн/2012 задоволений позов малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лія» до товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м. Київ про тлумачення змісту правочину.
19.12.2012р. Донецьким апеляційним господарським судом було прийнято постанову у справі №5006/12/194пн/2012, якою рішення скасовано та у задоволені вимог відмовлено.
За змістом частини 3 статті 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Отже, на даний час існує судове рішення, яке набрало законної сили у пов'язаній справі №5006/12/194пн/2012.
Таким чином, направлення касаційної скарги на постанову апеляційного суду не є підставою для зупинення провадження у справі в розумінні статті 79 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, до заявленого клопотання додано лише касаційну скаргу по справі №5006/12/194пн/2012, з якої не вбачається що її прийнято Вищим господарським судом України.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
Як вбачається з матеріалів справи 03 липня 2008р. між позивачем (далі -лізингодавець) та відповідачем (далі - лізингоодержувач) підписано загальні умови фінансового лізингу № 647/LD, відповідно до яких лізингодавець приймає на себе зобов'язання придбати у власність від продавця предмет лізингу (відповідно до встановлених лізингоодержвачем специфікацій та умов) та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах визначених договором та загальними умовами (п. 1.1 загальних умов). Після закінчення строку лізингу, предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача по викупній вартості, вказаній в договорі лізингу, при умові повного виконання лізингоодержувачем зобов'язань, визначених в договорі лізингу та загальних умовах (п. 1.2 загальних умов).
Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона передає другій стороні у користування майно на певний строк і за встановлену плату.
Пунктом 1.4 загальних умов встановлено, що строк лізингу починається з дати передачі та закінчується датою викупу або повернення предмету лізингу лізингодавцеві за умови повного розрахунку по платежах, якщо інше не встановлено умовами договору лізингу.
Згідно з пунктом 3.1 загальних умов, дата та місце поставки узгоджуються лізингодавцем та лізингоодержувачем і визначається в договорі лізингу. Передача лізингоодержувачу предмета лізингу та документів до нього оформлюється підписанням сторонами акту приймання -передачі, який підтверджує комплектність предмету лізингу, а також відсутність у нього дефектів, які можна виявити при зовнішньому огляді.
Складові лізингових платежів, їх суми та дати внесення платежів, визначені в графіку лізингових платежів у додатку до договору (п. 6.1 загальних умов).
Пунктом 6.2 загальних умов, визначений склад лізингових платежів, який включає в себе: перший лізинговий платіж, який складається з:
a) комісії за організацію, яка розраховується як гривневий еквівалент, суми визначеної в додатку, помноженої на курс платежу;
b) аванс ціни предмету лізингу є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс платежу (п. 6.2.1 загальних умов).
Періодичні лізингові платежі є гривневим еквівалентом суми визначної в графіку, помноженої на курс платежу та складається з:
a) відшкодування, яке є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс передачі;
b) комісійної винагороди лізингодавця, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування, яка не може бути меншою за 1 (одна) гривню. В будь-якому випадку сума лізинговому платежу не може бути меншою, ніж розмір відшкодування;
та наступних змінних складових:
ПДВ на суму нарахованих до сплати відсотків, згідно з пп. b), що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування таких відсотків за відповідний проміжок часу, розраховану від ціни предмету лізингу (п. 6.2.2 загальних умов).
В пункті 7.2 загальних умов зазначено, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за договором лізингу, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, за кожен день прострочення, лізингодавець зазначає суми нарахованої неустойки в повідомленні про лізинговий платіж.
Відповідно до п.9.1 договору у випадку припинення дії договору лізингу лізингоодержувачем або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю з будь-якої причини лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу лізингодавцю у місці, зазначеному лізингодавцем протягом 10 робочих днів, починаючи з дати отримання відповідної вимоги лізингодавця, якщо про інше сторони не домовляться письмово додатково.
11.08.2008р. між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 647/11, відповідно до умов якого визначено предмет лізингу: автомобіль марки МАЗ, модель 437041-268, рік 2007, з об'ємом двигуна 4750, колір білий, реєстраційний номер АА5456НР, кузов Y3M43704170005937; дата отримання транспортного засобу: 03.09.2008р., дата повернення /викупу транспортного засобу: 02.09.2013р.
До укладеного договору між сторонами було підписано, зокрема, Додаток №1-Специфакцію. Додатком № 2 до договору фінансового лізингу є "Графік платежів", яким встановлені строки сплати лізингових платежів, розміри лізингових платежів, відшкодування, включаючи ПДВ, комісія за організацію включаючи ПДВ. Даний договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.
03 вересня 2008р. між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі майна по договору № 647/11 фінансового лізингу від 11.08.2008р. відповідно до якого лізингодвець передав, а лізингоодержувач прийняв предмет лізингу.
Актом приймання-передачі від 28.05.2012р. предмет лізингу повернуто лізингодавцю.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з статтями 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зі змісту договору вбачається, що за правовою природою він є дговором фінансового лізингу, який припадає під правове регулювання норм Закону України «Про фінансовий лізинг», а також статей 806-809 Цивільного кодексу України та статті 292 Господарського кодексу України.
На підставі пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997р. № 723/97-ВР із змінами та доповненнями, лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Так, відповідно до часини 1 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів встановлюється в порядку, встановленому договором.
Згідно статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в статтях 173-175 Господарського кодексу України.
За приписами частини 2 статті 1, пункту 2 частини 2 статті 11 Закону України „Про фінансовий лізинг", частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
За вимогами статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Відповідно до частини 2 вказаної статті якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
З матеріалів справи вбачається, що за змістом пункту 6.1 Загальних умов договору фінансового лізингу, складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.
За приписами пункту 6.2.2 договору періодичні лізингові платежі є гривневим еквівалентом суми визначної в графіку, помноженої на курс платежу та складається з:
a) відшкодування, яке є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на курс передачі, що є незмінною впродовж дії всього строку договору фінансового лізингу;
b) комісії лізингодавця, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування, яка не може бути меншою за 1 (одна) гривню. В будь-якому випадку розмір лізингового платежу не може бути меншим ніж розмір відшкодування.
Проте, у вступній частині загальних умов фінансового лізингу № 647-LD від 03 липня 2008р. чітко визначено, що зазначений еквівалент означає по відношенню до лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті або залишаються несплаченими, згідно з цим договором - суму в гривнях, перераховану з суми в доларах США за курсом платежу.
Курс платежу означає офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним Банком України, який діє на дату платежу.
Дата платежу означає дату сплати Лізингоодержувачем будь-якого лізингового платежу, визначену в додатку 2 до договору фінансового лізингу.
Таким чином, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта стосовно обов'язку сторін при підрахунку відшкодування використовувати курс НБУ на день передачі предмету лізингу, а при підрахунку комісійної винагороди використовувати курс НБУ на день здійснення платежу, оскільки, як зазначалося вище, загальними умовами фінансового лізингу передбачено, що еквівалент означає щодо ціни предмета лізингу - суму в гривнях, перераховану з суми в доларах США за курсом передачі; щодо першого лізингового платежу - суму в гривнях, перераховану по курсу на день підписання договору; по відношенню до лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті або залишаються несплаченими, згідно з цим договором - суму в гривнях, перераховану з суми в доларах США за курсом платежу.
Отже, лізинговий платіж сплачується за офіційним курсом валют, встановленим Національним Банком України на дату платежу та включає у себе (в цій сумі) частину платежу, яка є відшкодуванням та частину платежу, яка є комісією лізингодавця.
Тобто, посилання апелянта на невірне застосування позивачем методу розрахунку лізингових платежів необґрунтовані.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання скаржника на рішення господарського суду Донецької області від 23.10.2012р. по пов'язаній справі №5006/12/194пн/2012, яким розтлумачено зміст загальних умов фінансового лізингу та договорів фінансового лізингу, оскільки зазначене рішення не набрало законної сили станом на 27.11.2012р., а у подальшому скасовано постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.12.2012р. у справі №5006/12/194пн/2012. У справі прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Лія», м. Донецьк про тлумачення змісту правочину.
За приписами частини 3 статті 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Стосовно посилань апелянта на неотриманні ним повідомлення про лізинговий платіж, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.6 загальних умов договору, у разі, якщо офіційний курс обміну валюти НБУ, який діє на дату повідомлення не співпадає з офіційним курсом обміну валюти НБУ на дату платежу, лізингодавець здійснює перерахунок лізингового платежу і враховує таку різницю в окремому повідомленні.
Згідно з абзацом 4 пункту 6.6 загальних умов договору, якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин повідомлення, він не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів відповідно до графіку лізингових платежів.
Також, апеляційний суд зазначає, що повідомлення не є підставою для сплати лізингового платежу, оскільки такою підставою, відповідно до пункту 6.1 Загальних умов договору, є графік лізингових платежів.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачувалися лізингові платежі не в повному обсязі, що дозволяє стверджувати про наявність порушення грошового зобов'язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України та вважати відповідача таким, що прострочив у розумінні частини 1 статті 612 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо відсутності заборгованості з підстав повернення позивачу предмету лізингу з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.4 Загальних умов договору, строк лізингу починається з дати передачі предмету лізингу та закінчується датою викупу або повернення предмету лізингу лізингодавцеві за умови повного розрахунку по платежах, якщо інше не передбачено умовами договору лізингу.
Отже, даний пункт договору визначає строк лізингу та не звільняє відповідача від сплати лізингових платежів за період користування предметом лізингу як і не підтверджує відсутність заборгованості у зв'язку з прийняттям лізингодавцем предмету лізингу.
За змістом пункту 1.4 Загальних умов договору лізингоодержувач має право достроково припинити договір лізингу та повернути предмет лізингу лізингодавцеві при умові письмового попередження лізингодавця за один місяць до дати фактичного розірвання.
Враховуючи, що відповідач скористався своїм правом достроково припинити договір лізингу, то відповідно у позивача не було підстав не приймати належне йому майно, але вказане право позивача не виключає оплати лізингових платежів за період дії договору та відповідного користування майном позивача.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність основного боргу в сумі 68412,92 грн.
За вимогами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та у разі прострочення на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, а також нараховані за весь період прострочення 3% річних від простроченої суми.
При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні статті 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про обґрунтованість вимог щодо стягнення заборгованості за лізинговими платежами у сумі 68412,92грн., інфляційних витрат у розмірі 3980,13грн., 3% річних у розмірі 3159,22грн.
Стосовно стягнення з відповідача пені у розмірі 5045,02 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2 загальних умов договору визначено, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за договором лізингу, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, за кожен день прострочення. Лізингодавець зазначає суми нарахованої неустойки в повідомленні про Лізинговий платіж.
Перевіривши розрахунок пені апеляційний суд дійшов висновку про правильність задоволення господарським судом позовних вимог в розмірі 5045,02 грн.
Стосовно посилань апелянта на безпідставність неприйняття господарським судом висновку експертного дослідження, наданого відповідачем колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.
За змістом пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
У даному випадку в матеріалах справи наявні всі документи, які підтверджують наявність заборгованості у відповідача перед позивачем, яким суд надав належну правову оцінку.
Отже, судом першої інстанції правомірно не було прийнято як належний та допустимий доказ висновок експертного дослідження.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 27.11.2012р. у справі №5006/41/57/2012 підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лія» на рішення господарського суду Донецької області від 27.11.2012р. у справі №5006/41/57/2012 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 27.11.2012р. у справі №5006/41/57/2012 - залишити без змін.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий Н.В. Ломовцева
Судді: Т.М. Колядко
О.А. Скакун
Надруковано 6 прим.:
1. Позивачу;
2-3. Відповідачу;
4. У справу;
5. ДАГС;
6. ГСДО.
