Учитель малювання Микола Дехтярчук із села Мошурів на Черкащині ніколи й гадки не мав, що стане гончарем. Та якось перед Великоднем, приїхавши зі столиці, порався на власному подвір’ї та й надибав на стару глину. Пом’яв її в руках. Здалося, що масний мінерал ніби кличе його до роботи.
За кілька днів він перечитав усе, що знайшов про гончарство, розпитав батьків, чи, бува, діди-прадіди не займалися керамікою?
— Гончарі, може, й були в нашому роду, — задумливо мовив батько, — та я вже напевне цього сказати не можу…
Щодо художнього бачення, смаку йому позичати не треба. Бог не обділив учителя цими якостями. Але гончарські навички прийшли не одразу. Кілька місяців він пробував, неймовірно радів, коли з печі виймав щось схоже на горщик. Але ще й ще сідав за гончарний круг. Глина то швидше, то повільніше оберталася на ньому проти годинникової стрілки, ніби вела відлік часу в зворотному напрямку. Йому уявлялися його діди з козацькими вусами, статечні й умілі, він мандрував у просторі і часі, поки глечик чи макітра не ставали такими, якими малював їх у своїй уяві.
Мати спочатку дивувалася, а потім, якось побачивши не одну сотню глиняних виробів, які вже не вміщалися в приміщенні, сплеснула долонями:
— Колю, а тут є й гарні…
— Ні, мамо, все це не те, — мовив син. — Хочу, аби схожі вони були на старовинні. Бачив такі недавно на виставці.
Згодом оволодів методом дігтярювання, яке допомагає зістарити виріб, надати йому такого вигляду, ніби не раз побував у печі. Доволі непросто, але який ефект!
Ось вона, перша вдала, на його думку, керамічна тарілка, виготовлена його руками, оздоблена орнаментом у техніці тиснення по напівсирій глині. Тонування-дігтьовка, як розповів народний майстер, здійснюється з допомогою воску, олії, дьогтю з наступним повторним випалюванням.
Та й сама глина, як каже Микола Леонович, не проста, а цілюща. І звичайного кольору, і червона, й чорна. Він чаклує над своїми виробами увесь вільний час, іноді й ніч прихоплює. Доброю школою стали виставки, в яких постійно бере участь. Особливо пам’ятна тогорічна, в Моринцях, у Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка», де вже й до нього молодь приходила за наукою.
Наразі гончар із Мошурова готується представити свої унікальні вироби на всеукраїнському конкурсі «Дарунки з українською душею». Майстер сподівається, що цей проект дасть йому змогу продемонструвати переваги давніх гончарних традицій усій країні, а можливо, і світові.
