КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 січня 2014 року 810/6530/13-а
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2013 № Ф-148.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування. При цьому, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". А відтак, враховуючи приписи частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", він звільняється від сплати єдиного внеску. Тому, на думку позивача, вимога про сплату недоїмки є незаконною, оскільки при її прийнятті відповідачем невірно застосовано норми закону.
Позивач у судове засідання 09.01.2014 не з'явився. Разом з цим, позовна заява містить клопотання про розгляд справи за його відсутності чи його повноважного представника.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень зазначив, що до досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", позивач повинен сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на загальних підставах. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувана вимога про сплату недоїмки прийнята ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Представник відповідача у судове засідання 09.01.2014 не з'явився. Разом з цим, матеріали справи містять письмове клопотання відповідача про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Керуючись положеннями частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області 28.02.1997, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 (а.с.12).
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 (а.с.10), виданого Білоцерківською ОДПІ, ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2012 є платником єдиного податку.
Позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1993 роках (категорія 4), що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_3, наявного у матеріалах справи (а.с.9).
З 2010 року позивач є пенсіонером, про що свідчить наявне у матеріалах справи пенсійне посвідчення НОМЕР_4, яке видане Пенсійним фондом України 18.08.2010 (а.с.9) та як особа, яка працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення, отримала право на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У листопаді 2013 року Білоцерківською ОДПІ за результатами камеральної перевірки позивачеві визначено зобов'язання зі сплати єдиного внеску та надіслано вимогу від 20.11.2013 №Ф-148 на суму 8658,71 грн. (а.с.13).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні, відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці, у тому числі фізичні особи - підприємці.
Водночас, в силу положень частини четвертої статті 4 вказаного Закону фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"визначене поняття «пенсія». Так, пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пенсія "за віком" є одним з видів трудової пенсії, що передбачені статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Розділ ІІ "Трудові пенсії" Закону України "Про пенсійне забезпечення" містить норми, що регулюють питання набуття права на пенсію за віком.
Так, статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено загальні умови призначення пенсій за віком, відповідно до яких право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Водночас, статтями 13 - 22 розділу ІІ "Трудові пенсії" Закону України "Про пенсійне забезпечення" врегульовано особливості набуття права на пенсію за віком певними категоріями осіб (працівниками, які набувають права на пенсію за віком на пільгових умовах за списками № 1 та № 2; працівниками, зайнятими на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії; громадянами, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; багатодітними матерями і матерями інвалідів з дитинства; інвалідами, учасниками війни, сім'ями загиблих (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ тощо).
Зокрема, відповідно до положень статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Тобто, чинне законодавство України передбачає загальні умови набуття особами права на пенсію, а також допускає існування особливостей для певних категорій громадян (існування загальних і спеціальних норм).
Нормами іншого законодавчого акта - Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" також визначено умови призначення пенсії за віком.
Так, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років (у редакції, що діяла на момент набуття позивачем права на пенсію за віком).
Водночас, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів - 10 років; які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів - 8 років; які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році - 5 років (стаття 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Таким чином, пенсія за віком може бути надана особі, яка не досягла пенсійного віку, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за умови, якщо остання працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.
Слід також зазначити, що норми усіх перелічених законодавчих актів є чинними і сукупно утворюють правове регулювання відносин з приводу набуття особами права на пенсію за віком в Україні.
Виходячи із системного аналізу статей 2, 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення", статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суд дійшов висновку, що особи, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення та отримали право на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", належать до кола осіб, які отримали право на пенсію за віком як різновиду трудової пенсії.
Суд також звертає увагу на те, що положення частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", відповідно до якого фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, поширюються на усіх пенсіонерів за віком або інвалідів.
Жодних обмежень для осіб, які набували права на пенсію за віком або визнані в установленому порядку інвалідами у минулому і на підставі різних законодавчих актів, положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не встановлюють.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що позивач є фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування і належить до кола осіб, які отримують пенсію за віком.
А відтак, в силу положень частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач є звільненим від сплати за себе єдиного соціального внеску.
Водночас, відповідач неправомірно та безпідставно звужує коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 1 Закону України від 07.07.2011 №3609-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України і деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" статтю 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на державне соціальне страхування", доповнено частиною четвертою, згідно з якою особи, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу і обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, вимога відповідача щодо сплати недоїмки за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 8658,71 грн. є незаконною і підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності прийняття оскаржуваної вимоги.
З огляду на зазначене, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги відсутність заяв позивача про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат сторонами суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 97, 122, 158-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2013 № Ф-148.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 09 січня 2014 року
