Ухвала
іменем україни
17 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.суддів:Касьяна О.П.,Попович О.В., Савченко В.О.,Штелик С.П.розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миколаївське обласне управління водних ресурсів, Очаківське міськрайонне управління юстиції в Миколаївській області, управління Держземагенства в Очаківському районі Миколаївської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та внесення змін до державного земельного кадастру про власника земельної ділянки, за касаційною скаргою заступника Дніпровського екологічного прокурора на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 28 квітня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2013 року Очаківський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з указаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації від 08 квітня 2011 року № 109 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність", ОСОБА_6 була передана земельна ділянка, площею 1 га в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області для ведення особистого селянського господарства.
На підставі цього розпорядження 07 жовтня 2011 року ОСОБА_6 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.
Спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 740,85 м від урізу води, тобто в межах нормативно визначеної 2-х кілометрової прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману, тому не могла бути передана у власність фізичній особі.
З огляду на зазначене, а також на те, що ОСОБА_6 земельна ділянка була передана у власність з порушенням земельного та водного законодавства, прокурор просив позов задовольнити.
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 28 квітня 2014 року, в задоволенні позовних вимог Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави відмовлено.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано належних доказів того, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману Чорного моря та відноситься до земель водного фонду, а також доказів того, що на час прийняття Очаківською районною державною адміністрацією розпорядження від 08 квітня 2011 року Солончаківською сільською радою Очаківського району були визначені розмір та межі водоохоронної зони з прибережною захисною смугою.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації № 109 від 08 квітня 2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян (37 осіб), у тому числі і ОСОБА_6, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не наданих у власність або користування, в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.
На підставі вказаного ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку площею 1,000 га з кадастровим номером 4825184000:02:000:0508, а 07 жовтня 2011 року нею отримано державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Спірна земельна ділянка знаходиться на території Миколаївської області, Очаківського району, Солончаківської сільської ради, за межами населеного пункту.
З листа державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" від 19 серпня 2013 року № 3-1/529 вбачається, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 264,77 м від урізу води Дніпрово-Бузького лиману.
Згідно зі статтями 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.
За положеннями ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.
Частина 2 ст. 3 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.
Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.
Так, за положеннями ст. 4 Водного кодексу України, ст. 58 Земельного кодексу України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) до таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Крім того, положеннями ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон визначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.
Водночас за змістом п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок від 5 листопада 2004 року) у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486, з урахуванням конкретної ситуації.
Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (п. "ґ" ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішень про надання земельних ділянок у власність).
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема, громадянам, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин).
Так, ч. 1 ст. 59 Земельного кодексу України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3,000 га). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створити рибгосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом вищевказаних норм матеріального права землі водного фонду України не можуть передаватись у приватну власність громадянам для ведення сільськогосподарського господарства.
Крім того, за змістом ч. 6 ст. 88 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинна на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Відповідно до п. 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок від 08 травня 1996 року) розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації, а на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (п. 10 зазначеного Порядку).
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України на вищезазначене уваги не звернули та не врахували, що відповідно до ст. 88 Водного кодексу України, Порядку від 05 листопада 2004 року та Порядку від 08 травня 1996 року розмір та межі прибережних захисних смуг мали встановлюватись за проектами землеустрою (термін та зміст за ст. ст. 50-54 Закону України "Про землеустрій"), а на землях населених пунктів - відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, а при наданні в користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, повинно бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку від 08 травня 1996 року з урахуванням конкретної ситуації (тобто з урахуванням прибережних захисних смуг шириною не менше двох кілометрів від урізу води ч. 9 ст. 88 Водного кодексу України).
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6цс14, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів.
Оскільки суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу заступника Дніпровського екологічного прокурора задовольнити.
Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 28 квітня 2014 року скасувати.
Справу за позовом Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миколаївське обласне управління водних ресурсів, Очаківське міськрайонне управління юстиції в Миколаївській області, управління Держземагенства в Очаківському районі Миколаївської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та внесення змін до державного земельного кадастру про власника земельної ділянки передати на новий розгляд до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. ДьомінаСудді:О.П. Касьян О.В. Попович В.О. Савченко С.П. Штелик
