Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
Справа № 2а-2276/11/0122
19.02.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Єланської О.Е. ,
Кукти М.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу
Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя (суддя Тимошенко К. Г. ) від 14.03.11 у справі № 2а-2276/11/0122
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим (вул. Дм. Ульянова, 10, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95013)
про нарахування та виплату підвищення до пенсії "Дітям війни"
ВСТАНОВИВ:
Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 14.03.2011 адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим перерахувати та виплатити позивачу недоотримане підвищення до пенсії як дитині війни на підставі статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 11.08.2010 по 11.02.2011, з урахуванням виплачених за цей період сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону. При цьому зазначено, що відповідач у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються органами виконавчої влади та суб'єктами владних повноважень, тобто є належним відповідачем в справі.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки не прийняв до уваги, що для підвищення до пенсії поняття "мінімальна пенсія за віком " не застосовується; відсутній порядок розрахунку підвищення, встановленого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни "; передбачене статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до цього Закону; фінансування виплат підвищення здійснюється з Державного бюджету України, тому Пенсійний фонд діяв у межах наданих йому повноважень.
Розглянувши справу в порядку статей 183-2, 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач є громадянином України, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни ", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої Світової Війни (02.09.1945) було менше 18 років, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виплачувалось позивачу не в повному обсязі.
Правовідносини сторін регулюються статтями 3, 19, 22, 64, 152 Конституції України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни " № 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період (далі -Закон № 2195-IV), ст.ст. 28, 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " №1058-ІV від 09.07.2003 (далі -Закон №1058-ІV), Рішеннями Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), №26-рп/2008 від 27.11.2008 (справа про збалансованість бюджету).
Право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону № 2195-IV, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Положення статті 28 Закону №1058-IV не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком і невизначеність на законодавчому рівні іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови у реалізації конституційної гарантії.
Не врегулювання на законодавчому рівні порядку здійснення підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії особам, які мають статус дітей війни, відсутність коштів для забезпечення виплат підвищення до пенсії, не може бути підставою для невиконання відповідачем завдань, покладених на нього Положенням про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Головним розпорядником коштів для виплати підвищення, передбаченого статтею 6 Закону № 2195-IV, є Пенсійний фонд України.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановив, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову частково є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Доводи відповідача неправомірні, неспроможні та спростовуються нормами законодавства України, яке діяло в період прийняття рішення.
Зміна законодавства з 22.07.2011 не відноситься до правовідносин, що виникли раніше.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вище перелічене дає судовій колегії право для висновку, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції належить залишити без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, 169, частиною першою статті 195, статтями 196, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 14.03.11 у справі № 2а-2276/11/0122 залишити без задоволення.
2.Постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 14.03.11 у справі № 2а-2276/11/0122 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає в порядку частини десятої статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис О.Е.Єланська
підпис М.В. Кукта
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна
