Чому студентам важко влаштуватися на роботу без відриву від навчання
Аліна АНОСОВАдля «Урядового кур’єра»
Певно, в житті кожного студента настає момент, коли він відчуває, що сухої університетської теорії стає замало. Потрібна практика, реальна праця, випробування самого себе. Студент ніби шукає відповіді на запитання: чи той фах я обрав? Ось тільки пошуки ці напрочуд копіткі й неприємні.
Замість роботи — в Інтернеті
Переглянувши вакансії на вітчизняних веб-сайтах пошуку роботи, помічаємо цікаву тенденцію. Спеціалісти всім потрібні молоді, віком від 21 року, а ось обов’язковий досвід роботи — від двох до п’яти років. Тут зіштовхуємося з першою проблемою. Якщо по закінченні університету в мене має бути принаймні два роки досвіду, то першу роботу варто шукати вже на другому—третьому курсах.
Звісно, під час навчання кожен студент має пройти навчально-виробничу практику, яка й забезпечує перший досвід роботи за фахом. Більше того, чимало вишів допомагають знайти потрібні місця практики. Але там ніхто на спудеїв здебільшого не чекає. «Ми просиділи з викладачем більш як годину, поки той обдзвонював можливі місця практики, — розповідають студентки факультету журналістики одного зі столичних ВНЗ. По-перше, на жодному телеканалі не погоджувалися брати більше одного-трьох, а нас — ціла група. По-друге, нікого не влаштовує, що практикувати ми можемо лише по обіді, адже вранці — заняття. Зрештою нас таки «розштовхали» по різних телеканалах, але на студіях усім було до нас байдуже. Замість того, щоб узяти бодай якусь участь у роботі, сиділи з подругою в Інтернеті.
Та одна річ журналісти, зовсім інша — студенти медичних вишів, яким практичний досвід життєво необхідний у прямому сенсі. Навіть не стільки їм, як їхнім майбутнім пацієнтам.
Студентка Марина, яка навчається на косметолога в одному зі столичних медвишів, розповіла, що за її фахом місце практики знайти неважко, але перепоною стає власна альма-матер. «Останнім часом у містах постійно відкриваються нові салони краси, тож із пошуком місця для практики проблем не виникає. Молодих спеціалістів беруть охоче, адже нові технології вимагають нових фахівців. Стара школа потроху відходить у минуле. Однак ми настільки завантажені в університеті, що часу на роботу просто не вистачає. А недавно наш виш уклав угоду з іншим університетом, згідно з якою кожен студент має пройти там спеціальні курси й отримати свідоцтво медсестри чи медбрата. Звісно, за власний кошт. Ось і виходить: працювати ніколи, а платити доводиться, по суті, за навчання у двох університетах».
Не краща ситуація й у випускниці стоматологічного факультету Каріни. Дівчина скаржиться, що за роки навчання ніхто з викладачів і не думав допомагати з пошуком бази практики. «Доводилося ходити й кланятися в ноги ледь не в кожній клініці, щоб дозволили хоч спостерігати за роботою лікарів. Більше того, за це ще й треба було заплатити! Сподівалася, отримаю диплом і зможу зрештою працювати повноцінно. Та єдине, що мені доручали, це подавати лікареві інструменти під час процедури. Якщо бачать, що ви — людина тямуща, то замість того, щоб підтримати, всіма силами намагаються принизити. А теорія без практики потроху забувається — так і втрачаєш самого себе...»
За фахом ще не влаштувався, а гроші треба терміново. Фото Oлександра ЛЕПЕТУХИ
Трудова книжка не потрібна
Вражає, як подекуди зневажливо до працевлаштування студентів ставляться їхні ж викладачі. Чимало з них переконані, що студенти не можуть знайти роботу через власну байдужість чи прості лінощі, а не тому, що роботодавці не йдуть на контакт. Мовляв, подивіться, скільки студентів сидить у call-центрах або роздає листівки, де тільки можна.
«Замість того, щоб чесно відсидіти кілька років на заняттях, працюють за якісь кілька сотень гривень, де прийдеться, щоб потім ці гроші спустити на вечірки або якісь побрехеньки», — переконаний професор одного з вишів. Ось тільки з 30 опитаних нами студентів різних напрямів навчання 90% відповіли, що працювати воліли б за фахом, а підробляти йдуть, куди доведеться, через нестачу грошей.
«У нас більшість потоку — приїжджі з регіонів, — ділиться студентка Катерина з Київського національного економічного університету імені В. Гетьмана. — Скаржаться, що у столиці життя дуже дороге: батьківських грошей вистачає здебільшого на навчання, гуртожиток та харчі, а на життя доводиться заробляти самим. Часто з першого ж року навчання. За спеціальністю годі й шукати роботу, бо на першому курсі ми й справді ще нічого не вміємо. Так і виходить: десь «зачепилися», а потім бояться цю роботу кидати, бо не впевнені, що влаштуються за фахом».
Та навіть якщо пані Фортуна вам усміхнулася і вдалося знайти роботу за напрямом навчання, це не означає, що ваша позиція буде значно ліпшою. Насамперед багато роботодавців не бажають укладати зі студентами жодних угод і робити запис у трудовій книжці. Сучасні технології дають змогу працювати, навіть не виходячи з дому, тому багато студентів, зокрема гуманітарних спеціальностей, — позаштатні працівники, чи то фрілансери, як нині модно казати. Наприклад, якщо ви працюєте перекладачем або копірайтером, готові тексти надсилають електронною поштою, а зв’язок із «конторою» — телефоном чи Інтернетом. Навіть по розрахунок їхати не треба, роботодавець за виконану роботу може надіслати кошти на ваш банківський рахунок або на веб-гаманець. А часто ніби з огляду на те, що в студента малувато досвіду, його беруть на ледь не безстроковий випробувальний термін. За виконану роботу не платять, а коли бачать, що той уже готовий працювати повноцінно, знаходять тисячу причин, з яких він їм не підходить».
Лазівки для «експлуататора»
Насправді оновлений Закон «Про зайнятість населення», що набув чинності 1 січня 2013 року, мав поліпшити умови стажування студентів. Так, згідно із законом, роботодавець зобов’язаний вносити строк стажування у трудову книжку. Оплачувати ж працю має в тому разі, якщо студент не просто пасивно спостерігає за робочим процесом, а бере в ньому участь, тобто виконує певні роботи. Ось тільки законів у нашій країні дотримуються далеко не всі.
Ще одна проблема, з якою зіштовхуються молоді спеціалісти, — узгодження робочого графіка. Згідно з дослідженням українського веб-порталу HeadHunter, більшості опитаної молоді доводилося поєднувати роботу й навчання. Найпопулярніший спосіб — перехід на заочну форму навчання (40% опитаних), робота з гнучким графіком (34%) або з частковою зайнятістю (21%). Чимало вишів пропонують так званий індивідуальний графік навчання, за яким студент має право не відвідувати заняття. Повинен лише у визначений термін складати заліки та іспити. Та насправді викладачі й студенти кажуть, що ні «заочку», ні «індивідуалку» навчанням не назвеш — скоріше вимушеним відвідуванням вишу заради диплома.
«Я й хотів би ще посидіти за партою, але роботодавця не цікавить працівник, який на роботу може з’явитися лише вранці або по обіді, — каже студент юридичного факультету КНУ імені Т. Шевченка. — Хоч насправді поєднувати роботу з навчанням дуже важко й фізично. Особливо прикро, якщо платять копійки. Тобто виходить, що псуєш здоров’я заради якогось мізеру, що його й на власні потреби не вистачає».
Певно, від студентів можна почути тисячі схожих історій про те, які безкомпромісні сучасні шефи і як важко спудеям знайти своє місце у шаленому світі. Та виправдати можна і роботодавців. Хто ж захоче платити гроші за брак навичок і вмінь? Правда в тому, що практика повинна починатися не в офісах, а ще у стінах вишу. Поряд із теорією студенти мають пройти й належну кількість прикладних занять, які б надавали можливість спробувати застосувати набуті знання.
За кордоном такий підхід давно практикують, тому на роботу спудеї приходять уже із солідним практичним доробком. У нас же практичних занять майже нема, а ще й теорія така застаріла, що роботодавці тільки дивуються: «Чого вас там стільки років навчали?»
А ще в нас недопрацьоване законодавство. Може, останні поправки і поліпшать студентам умови стажування, але закон залишає стільки лазівок, що охочі безоплатно експлуатувати молодь завжди знайдуть, як це зробити.
