давно примірявся до покупки нового телевізора. Хотілося, щоб він був і не дуже дорогим, однак відповідав усім запитам і навіть забаганкам… Зрештою, в Інтернеті натрапив на заманливу пропозицію. І розмір діагоналі той, що потрібно, і технічні характеристики, і ціна. Остання — не з маленьких, майже 15 тисяч гривень. Однак, як кажуть у таких випадках, не такі ми багаті, щоб купувати дешеві речі.
Процес оформлення покупки забрав мінімум часу. Невдовзі на адресу сумчанина надійшов очікуваний вантаж. А далі розпочалися неприємності. Телевізор мав один явний гандж, про який покупець відразу ж заявив продавцям. Останні не заперечували: мовляв, повертайте, будемо щось думати.
Думання знайшло втілення в тому, що покупця відразу ж звинуватили в механічному… пошкодженні телевізора. Хоч, як з’ясувалося згодом, його якраз і не було, а ось брак справді мав місце. Але щоб це довести, знадобилося стільки часу, сил і нервів. Зрештою, за підтримки і вимог інспекції з питань захисту прав споживачів у Сумській області все закінчилося не найгіршим чином: чоловікові таки повернули гроші, і тепер він «студить» на пропозиції не тільки в Інтернеті, а й у звичайнісіньких магазинах. Воістину: обпечешся на гарячому — остерігатимешся і холодного.
Про цей випадок днями розповів начальник відділу згадуваної інспекції Андрій Шкарін. А разом з тим наголосив: останнім часом на їхню адресу зачастили скарги мешканців області, які користуються послугами Інтернету або ж численних телемагазинів. Здебільшого, вони «горять» на покупках мобільних телефонів, електричних духовок, прасок, інших побутових приладів.
Немає жодного сумніву в тому, що подібна форма торгівлі доволі зручна і вигідна. Насамперед, далеко не кожен покупець полюбляє вештатися магазинами в пошуках того чи того товару. Адже набагато зручніше зробити це перед комп’ютерним монітором, зекономивши не тільки час, а часто-густо свої кревні гривні. До того ж, не збиваючи ніг, можна шукати і шукати, аж доки знайдеш те, що потрібне.
Однак при цьому не варто забувати про одну нашу національну особливість, що звучить приблизно так: доки не помацаю, не повірю. Якщо в супермаркеті чи магазині мацати (а також приміряти, нюхати, роздивлятися, допитуватися, навіть пробувати на зуб і т. д. і т. п.) продавці здебільшого дозволяють, то інтернетний варіант позбавляє такої розкоші. Тут уже сподівайся виключно на себе: або пан, або…
На щастя, явно переважає перше, хоча й від другого ніхто не застрахований. Однак, як наголошує А. Шкарін, допомогти покупцям, що потрапили в інтернетну рахубу, дуже і дуже складно. Бо така торгівля не передбачає дотримання цілої низки положень, передбачених насамперед Законом «Про захист прав споживачів» та вимогами Правил продажу. Ідеться про обов’язковість найменування продавця, його місцезнаходження, характеристики товару, гарантійні зобов’язання тощо.
Трапляється й так, що сайт уміщує оголошення всіх бажаючих і його власники не відповідають за те, що пропонують на продаж. А шукати вітру в інтернетному полі, чи то пак продавця в комп’ютерному просторі — річ не проста. До того ж, це не входить до кола обов’язків спеціалістів інспекції.
