Протягом дев’яти років дії Сімейного кодексу, який визначив поняття, зміст та правила укладання шлюбного договору, цією можливістю в Україні скористалося лише трохи більше 9 тисяч подружніх пар. Про це, за словами міністра юстиції Олександра Лавриновича, свідчать щорічні статистичні звіти про роботу державних та приватних нотаріусів, повідомляє прес-служба Мін’юсту. Зокрема, у 2012-му таких договорів було укладено лише 1357.
Крім того, у 2004 році (коли Сімейний кодекс набув чинності) на підписання такого документа зважилися тільки 476 подружніх пар, у 2005 році — 687, у 2006-му — 917, у 2007-му — 1263, у 2008-му — 1029, у 2009-му — 942, у 2010-му — 1037, а у 2011 році — 1341.
Нотаріальна практика доводить, що найчастіше шлюбні договори укладаються парами, де один із подружжя — іноземець. До того ж значна частина таких договорів укладається саме в столиці. У регіонах же кількість шлюбних договорів, що в середньому укладаються протягом року, налічує по кілька десятків, а в окремих — узагалі одиниці.
За словами міністра, такі показники свідчать про те, що люди, які збираються взяти шлюб, недостатньо обізнані щодо механізмів захисту своїх майнових прав. Адже інститут шлюбного контракту дає змогу юридично регулювати майнові відносини між подружжям, зокрема після розлучення.
Як відомо, інститут шлюбного контракту з’явився в Україні у 1992 році, з внесенням доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю. Поняття, зміст, правила укладання й розірвання шлюбного договору визначені главою 10 Сімейного кодексу, який набув чинності 1 січня 2004 року.
Шлюбним договором регулюються майнові відносини між чоловіком і дружиною, визначаються їхні майнові права та обов’язки. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, в тому числі й у разі розірвання шлюбу.
