Головний фахівець МОЗ за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина» Лариса МАТЮХА
У суспільстві, де традиції земської медицини були настільки шанованими і міцними, що викорінювати їх довелося до середини минулого століття, щеплення сімейною медициною мало б виглядати як щось природне і органічне. Втім, нині навколо цього явища у вітчизняній сфері охорони здоров’я триває стільки суперечок, що виникають сумніви: можливо, йдемо не тим шляхом?
Чому сімейний лікар став ключовою фігурою збереження здоров’я населення у світі і без проблем вписується у різні медичні моделі, тоді як в Україні він тяжко пробиває собі дорогу до визнання? З цими запитаннями ми звернулися до головного позаштатного спеціаліста МОЗ за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина» Лариси Матюхи.
— Ларисо Федорівно, який вигляд має ідеальна модель сімейної медицини?
— Оскільки у світі не існує єдиної моделі охорони здоров’я, так само відрізняється і розуміння того, як повинна працювати сімейна медицина. Приміром, у Німеччині сімейні лікарі практикують приватно, у Великій Британії вони є приватними підприємцями, що працюють за контрактом із державою і загалом надають 95% амбулаторної допомоги. Щоб задовольнити потреби пацієнтів якомога повніше, британські лікарі об’єднуються у групи по 5-6 осіб, які мають пільги на закупівлю обладнання і можливість мати спеціалізацію за окремими напрямами медичної практики. Навіть у вузькоспеціалізованій медицині США сімейний лікар посідає важливе місце (їх — 40% від усіх лікарів).
Дещо відрізняється рівень навантаження на сімейного лікаря в різних країнах, нормативи робочого часу, рівень оплати тощо. Але в усіх розвинених країнах сімейну медицину визнано найефективнішим видом допомоги.
Сімейний лікар може розв’язати понад 80% проблем пацієнта. Фото Oлександра ЛЕПЕТУХИ
— Ми це також усвідомили?
— У 1996 році в Україні запровадили фах «загальна практика — сімейна медицина»; нині це ще й наукова спеціальність. Тоді ж почали готувати сімейних лікарів. Лише з початком радикальних медичних реформ сімейна медицина вийшла на перший план. Нині сформована системна нормативно-правова база діяльності сімейних лікарів, існує державна фінансова підтримка розвитку сімейної медицини.
До 2020 року сімейний лікар стане єдиним вікном входження пацієнта в систему охорони здоров’я (крім гострих станів, які потребують негайного супроводу на рівень спеціалізованої допомоги, — інфаркт, інсульт тощо). Водночас недостатньо змінити вивіску «дільничний терапевт» на «сімейний лікар» чи зобов’язати останнього лікувати всіх членів родини. Потрібно змінювати філософію лікування. Сімейний лікар має розглядати проблеми пацієнта з огляду на родинні звички, спадкові хвороби, психологічні стосунки. Якщо медицина почне впливати на сім’ю, то розширить свій вплив на збереження здоров’я людини.
— У цьому і криється перевага сімейної медицини?
— Не тільки. По-перше, сімейний лікар (якщо він добре навчений) у своєму кабінеті (якщо він добре оснащений) може розв’язати понад 80% усіх проблем пацієнта. По-друге, він, полишаючи «вузький» погляд на хворого, йде до узагальнення і пошуку правильного рішення щодо лікування. Адже якщо в людини кілька хронічних хвороб, і кожен «вузький» фахівець призначить по кілька препаратів, чи витримає організм таке «лікування»? Як стверджував відомий канадський лікар Ганс Сельє, щоб прийти до розуміння хворого, потрібно, щоб усі дані про нього були зібрані в одній голові. Лише сімейний лікар, який володіє основами різних медичних фахів, здатен реалізувати інтегральний підхід до пацієнта.
По-третє, сімейний лікар зацікавлений не у хворому, а в здоровому пацієнті. Це ламає наші стереотипи, адже ми звикли йти в поліклініку, як кажуть, за три дні до смерті, а не за три дні до хвороби. А сімейний лікар подбає і про профілактику, і про вчасний огляд, і про здоровий спосіб життя. На це розрахована і нова система оплати його праці: не за окладом, як раніше, а за кількістю закріплених пацієнтів (відповідні надбавки вже виплачують у пілотних регіонах) і за якість їхнього лікування (це завдання на найближчу перспективу). У світі такі методики добре відпрацьовані. Пригадайте традиції давнього Сходу: громада утримувала лікаря, коли всі були здорові, і відмовляла йому, коли люди починали хворіти.
— А де взяти армію сімейних лікарів? Нині не вистачає навіть дільничних…
— Так, не вистачає. При нормативному навантаженні на лікаря загальної практики (в сільській місцевості — 1200, у місті — 1500 осіб) наші лікарі подекуди ведуть до 5—6 тисяч пацієнтів. Це все — через недостатню увагу до первинної ланки. Вважаю, в процесі її реформування до 2020 року ми відійдемо від потогінної системи лікаря первинки і наблизимося до міжнародних нормативів (де середнє навантаження на лікаря — 2000 пацієнтів), тож на той час потребуватимемо приблизно 25—30 тисяч сімейних лікарів. Кузня післядипломної підготовки таких кадрів — 18 кафедр сімейної медицини.
А ось додипломна освіта потребує змін: програм підготовки сімейних лікарів не існує, студенти-медики на шостому курсі проходять лише факультативні заняття із сімейної медицини. Всі майбутні лікарі повинні впродовж трьох років вивчати загальну медицину, потім ще три роки проходити резидентуру з сімейної медицини, як це відбувається в світі. Ми так звузили навчання, що після отримання диплома уролог не вміє послухати легені, серце і викликає для цього терапевта. Щоправда, нині вже підготовлено 11 тисяч лікарів загальної практики. Цього вистачає, щоб охопити сімейною медициною до 80% сільського населення (хоча в окремих регіонах цей показник нижчий) і в середньому — 20% міського.
— У селі сімейна медицина прижилася швидше?
— Там лікар змушений вміти надавати допомогу і старому, і малому, тож мислить «по-сімейному». Він добре знає своїх пацієнтів і легше встановлює контакт із родинами. У містах й досі існує опір упровадженню сімейної медицини. Мовляв, умови не ті. А хіба в місті хворіють по-іншому? Світ давно довів: мультисистемні хронічні патології краще лікує лікар загальної практики, а спостереження й лікування пацієнта лікарями різних спеціальностей призводить до збільшення кількості медичних помилок, вживання пацієнтами надмірної кількості ліків. Тому не варто стверджувати, що дільничний лікар у місті — оптимальний варіант. З часом він перетворився на диспетчера між «вузькими» фахівцями, а його самостійність у прийнятті рішень обмежується правом видачі листка непрацездатності. Це когось ще влаштовує?
— А нам потрібен універсальний солдат?
— Хто сказав, що сімейний лікар повинен поєднувати повні знання і навички всіх «вузьких» фахівців? Ніхто не говорить про те, що сімейний лікар повинен лікувати патологію вагітності. Його завдання — спостерігати за її нормальним перебігом і вчасно помітити можливі відхилення від норми. Щоб перевірити зір у пацієнта не обов’язково вистоювати черги в поліклініці, куди прийшли хворі після тяжких операцій. Сімейний лікар — це окремий фах, і часто він може самостійно поставити діагноз і вилікувати хворого. Якщо стан хворого поза його компетенцією, спрямує його до фахівця. Так само він приймає пацієнта від фахівця на доліковування і реабілітацію.
Якщо сімейний лікар стає довіреною особою, людина піде до нього сама і поведе сім’ю. Тому в світі запроваджено практику вільного вибору лікаря. В Україні поки що цим правом скористалися лише жителі пілотних регіонів. Надалі всі матимуть таку змогу. Це стимулюватиме лікарів уважніше дбати про своїх пацієнтів і покаже, хто є хто як професіонал. Це може позначитися і на оплаті праці.
— Дехто дорікає, що сімейна медицина зруйнує педіатричну службу…
— Відразу завважу: зникне лише дільнична ланка педіатричної служби, а самі педіатри стануть консультантами. Однак це модна тема для дискусій: чи зможе колишній педіатр лікувати дорослих, а дільничний терапевт — дітей. Якщо колишній педіатр і терапевт навчаться мислити як належить лікарю загальної практики, безперечно. Більше того, навіть українські реалії доводять: там, де добре працює сімейна медицина, дитяча смертність нижча. Бо лікар розглядає проблеми дитини набагато ширше, ніж педіатр. Інша річ, що прискорена перепідготовка фахівців без засвоєння практичних навичок може дещо стримувати процес трансформації. Тому ми рекомендуємо терапевтам і педіатрам, які отримали сертифікат сімейного лікаря, для початку проводити спільні прийоми. Так вони вчитимуться один в одного, а через певний час відчують, що впораються самостійно.
— Чому ми не говоримо про сімейну медсестру? Її роль традиційна?
— На жаль, сімейних медсестер у нас удвічі менше, ніж потрібно. Та й саме поняття «сімейна медсестра» не набуло широкого вжитку, хоч її роль дуже важлива. Це вже не просто помічниця сімейного лікаря, яка виконує його розпорядження, це його повноправна колега. За кордоном на таких посадах працюють медсестри-бакалаври, бо вони мають ширші функціональні обов’язки. Саме сестрі загальної практики нині відводиться ключова роль у медико-соціальній допомозі людям похилого віку, пацієнтам із хронічними захворюваннями, інкурабельним і помираючим хворими. Вона також може вести долікарський прийом пацієнтів, чи дати поради щодо здорового харчування родини, навчить, як самостійно оглядати молочну залозу, користуватися глюкометром, небулайзером тощо. Багато обов’язків профілактичного спрямування також покладено на медсестру. На жаль, у нас поняття профілактики випало з поля зору медицини. Натомість у країнах Заходу суттєвого зниження смертності вдалося досягти саме завдяки зменшенню нових випадків захворюваності.
— Чи може сімейний лікар практикувати приватно?
— Такий варіант можливий. У Києві є приватні клініки, які працюють на засадах сімейної медицини. Окремі лікарі також можуть укладати угоду з місцевою владою на пільгову оренду приміщень, їм оснащують кабінети, а вони зобов’язуються обслуговувати нормативну кількість пацієнтів безплатно. Втім, бути підприємцем не кожен може і хоче, а ми передусім повинні подбати про доступність сімейної медицини для всіх громадян країни, тож маємо створити належні умови для лікарів, які працюють у бюджетній системі.
Світлана ТЕРНОВА для «Урядового кур’єра»
Cпілкуймося! Своїми думками щодо реформування медицини ви можете поділитися з редакцією.?Пишіть нам за адресами:?
01008, Київ, вул. Садова, 1/14. Borod@ukcc.com.ua
ДОСЬЄ «УК»
