Вдячні земляки видатного філософа гідно підготувалися до 290-річчя з дня його народження
На Чорнухинщині ще свіжі були згадки тамтешніх козаків про батька Хмеля та їхні подвиги під Берестечком, як у родині малоземельного козака Сави Сковороди та його дружини Пелагеї 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 року в містечку Чорнухи народився син Григорій. Із самого малечку був він жвавим та допитливим. Відмінно навчався в школі. Та й заспівати краще за Григорія в церкві чи на кліросі Красногірської Чорнуської пустині не міг ніхто. Вчителями хлопчика були бандуристи і лірники. А від проїжджих чумаків дісталася йому в подарунок калинова сопілка, на якій він самотужки навчився грати. Та ще й дуже вправно.
До музею Григорія Сковороди в Чорнухах завжди приходять шанувальники його творчості. Фото автора
Вічний студент
У 1734 році, за проханням самого Григорія, батько відправляє його продовжити навчання в Києво-Могилянській академії. Але повний курс навчання Сковорода не закінчив, може, тому і називав себе вічним студентом. Спершу в 1742 році за чудовий голос і музичні здібності він був відданий до придворної хорової капели. І якийсь час проживав у Петербурзі. Потім подорожував країнами Європи у складі Токайської місії. Це стало можливим завдяки досконалому знанню латинської і німецької та інших мов.
Повернувшись на батьківщину, молодий філософ відвідав рідні місця, але батьків живими не застав. А тому, переночувавши в знайомих, від’їздить із Чорнух. А невдовзі, в Переяславі, починає займатися педагогічною діяльністю. Викладає поетику в тамтешніх колегіумі та семінарії, звідки його звільнили за несприйняття тогочасних норм церковної педагогіки. Ще була спроба продовжити навчання в академії, але невдала.
За рекомендацією митрополита Київського Тимофія Щербацького Григорій Сковорода як кращий студент підписує угоду на учителювання в багатого поміщика Степана Томари. І майже 6 років живе в його будинку у селі Ковраї під Переяславом. Навчає грамоти поміщицького сина Василя та пише вірші, що пізніше склали основу збірки «Сад божественних пісень».
У 1759 році майбутній філософ приймає пропозицію викладати поетику в Харківському колегіумі при Покровському монастирі. І хоч ставився до ченців критично, затримується в його стінах, з перервами, на цілих десять років. Працює тут ще й викладачем синтаксими, грецької мови. Читає курс катехізису (доброчинності). У Харківському колегіумі Сковорода познайомився і з Михайлом Ковалинським — студентом цього закладу, який стане його найкращим другом і першим біографом.
Таким бачить Сковороду художник Костянтин Павлишин.
Матір’ю була Полтавщина
У харківський період творчості він звертається до жанру байки. Написані там твори будуть об’єднані в збірку «Байки харківські». У роки, коли залишався без викладацької справи, любив усамітнитися на хуторах і пасіках заможних друзів, де сповна віддавався пізнанню істини в собі і світі. Географія подорожей Сковороди харківськими околицями широка, але вона ще більш розширилася після 1769 року, коли Григорій Савич перестав офіційно працювати. Обходив і об’їздив Україну і частину Росії. Та улюбленим краєм для нього залишалася Слобожанщина, яку називав рідною тіткою, бо матір’ю назавжди залишилася Полтавщина. На Харківщині філософ має чимало друзів і прихильників, у яких може вільно зупинитися на необмежений час. У цей період з’являються його філософські твори. І хоч жоден із них (як, до речі, і поетичні) за життя автора не був надрукований, у рукописних варіантах вони осідали в бібліотеках освіченої еліти. Типовим представником її був Михайло Ковалинський. Саме йому Григорій Савич передає частину рукописів, список своїх творів та перекладів і переповідає свій життєвий шлях. Після смерті філософа ці спогади стануть основою для написання учнем біографії свого вчителя.
Свій останній прихисток на слобожанській землі, що так нагадувала милу серцю Чорнухинщину, Григорій Савич знайшов 9 листопада 1794 року. На могилі епітафія, яку склав особисто: «Світ ловив мене, але не спіймав». Згідно з останньою волею філософа, він був похований у парку, біля улюбленого дуба. Через 20 років прах Г. С. Сковороди перенесли ближче до родової усипальниці Ковалинських.
Діброва на Горловій горі
Не кожен край може похвалитися, що він є малою батьківщиною людини такої величини як Григорій Сковорода. Усвідомлюючи велич народного мудреця, чорнухинці ще на початку ХХ століття порушували питання про увічнення пам’яті славетного земляка. Так, у 1918 році в Чорнухах ім’я Сковороди було присвоєно українській гімназії та бібліотеці, до 200-річчя від дня народження мислителя встановлено його погруддя роботи скульптора Івана Кавалерідзе, названо ім’ям Сковороди вулицю. Бучно відзначили 250-річчя від дня народження філософа. У 1972-му ювілейному році відкрив для відвідувачів двері музей з меморіальною садибою батьків Сковороди. Відомі письменники, діячі науки і мистецтв, які прибули на батьківщину філософа, посадили ювілейну дубову алею (улюблене дерево Сковороди) з 250 саджанців. У 2009 році громада Чорнухинського краю виступила зі зверненням до земляків посадити сковородинівські діброви, гаї та алеї по всій Україні. І сама подала приклад, висадивши наступного року в селі Ковалі 300 саджанців, а в 2011-му, на Горловій горі, 3 тисячі дубків. У ті роки за рахунок гранту переможця Всеукраїнського конкурсу проектів та програм місцевого самоврядування — Чорнухинської райради — відкрили в Чорнухах Галерею мистецтв літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди. Де відтоді регулярно проводяться творчі пленери художників на сковородинівську тематику.
— Був написаний проект створення комплексної системи розвитку туристичної галузі Чорнухинщини — батьківщини Григорія Сковороди. Ми виграли грант у розмірі 195 тисяч гривень. За ці кошти було відремонтовано садибу Сковороди, покладено тротуарну плитку біля його пам’ятника, зроблено повністю внутрішній ремонт у нашій галереї, — розповідає її завідуюча Лідія Лець, знайомлячи мене під час екскурсії із творами учасників творчих пленерів: художника із села Бондарі Юрія Луценка, харків’янки Лідії Зуб, світлинами лубенчанина Юрія Зелінського. Та принагідно розказуючи про відкриття 10 листопада пам’ятного знака Григорію Савичу на Горловій горі біля Чорнух. Бо то її слова викарбувані на камені пам’ятного знака: «Сковороди щасливая зоря звідсіль у вічність промовля».
Назавжди у пам’яті поколінь
— Усього на капітальний ремонт музею та на встановлення пам’ятного знака на Горловій горі з обласного та районного бюджетів спрямували близько 400 тисяч гривень. І це ще не все, бо ремонтні роботи тривають. У найближчих планах — виконати фасадні роботи в Галереї мистецтв, побудувати на території меморіального комплексу фонтан. Щоб оперативно вирішувати ці питання, поліпшити фінансування об’єкта, потрібно передати наш музей у комунальну власність Полтавської облради. Це треба й для того, щоб у майбутньому створити історико-культурний заповідник «Батьківщина Григорія Сковороди», — повідомив заступник голови Чорнухинської райради Микола Кривчун. На його думку, наявність такого заповідника і відповідної інфраструктури сприятиме притоку туристів у район. І справді, як розповів директор Чорнухинського літературно-меморіального музею Г. Сковороди Микола Соляник, співробітники музею вже нині працюють без вихідних. За рік музейний комплекс відвідало понад 3 тисячі людей. І кількість тих, хто хоче побувати в Чорнухах, де народився і до 12 років жив Сковорода, збільшується. Це стимулює чорнухинську громаду до подальшої роботи з розвитку і розбудови селища. А допоможе їй у цьому створений два з половиною місяці тому Сковородинівський благодійний фонд, на рахунку якого за цей час назбиралося понад 3 тисячі гривень.
— Особистість Григорія Сковороди ми в районі використовуємо для виховання підростаючого покоління. У 2003 році заснували щорічну районну премію його імені. Її лауреатами за цей час стало понад 30 учнів загальноосвітніх шкіл, котрі мають вагомі досягнення у навчанні та різних сферах суспільного життя. Щороку комісія визначає чотирьох лауреатів, яким вручаємо дипломи саме 3 грудня. Розмір грошової винагороди на всіх лауреатів — 2 тисячі гривень. Цього ж дня віншуємо і переможців конкурсу знавців творчої спадщини Сковороди. Масштаби його розширюються, і наразі він проводиться вже в 5 номінаціях, — розповідає заступник голови Чорнухинської райдержадміністрації Алла Боровик.
Завершити цю розповідь хотів би словами віце-президента Всеукраїнського народного університету українознавства імені Григорія Сковороди професора Галини Сагач з Києва, взятими із музейної Книги відгуків:
