Кандидат історичних наук Костянтин ЗАВАЛЬНЮК
В історії світової науки та медицини яскравою зорею сяє ім’я видатного вченого і лікаря Данила Заболотного. Відоме також ім’я його молодшого брата Івана — члена 1-ї Державної Думи Росії й самовідданого захисника у ній інтересів селянства. До цієї родини також належить син їхнього двоюрідного брата Семен Заболотний: отаман Балтсько-Ольгопільського повстанського загону, командир полку чорних гайдамаків, керівник 5-го району Південної повстанської групи, полковник Армії УНР. Свого часу його добре знали в Одеській і Подільській губерніях. Про отамана Семена Заболотного розмовляємо з кандидатом історичних наук Костянтином Завальнюком.
— Костянтине Вікторовичу, з якої родини походить Семен Заболотний?
— У більшості авторитетних джерел він фігурує без імені як «отаман Заболотний», що стало підставою для різних домислів. Проте, на думку вінницьких дослідників, його батьківщина — село Обжиле Балтського повіту Подільської губернії (тепер Балтського району Одеської області). Вдалося встановити, що майбутній отаман народився приблизно 1894 року в селянській сім’ї та навчався в Ольгопільському (Вінниччина. — Авт.) двокласному міському училищі, а згодом — на Одещині в Березівській нижчій практичній школі садівництва, городництва і бджолярства, де здобув фах агронома.
Тож якби не більшовицька окупація, він вирощував би хліб.
Після закінчення училища Семена мобілізували на Першу світову війну. Він служив у кінній гвардії у званні єфрейтора, відзначався хоробрістю. А після жовтневого перевороту, вочевидь, певний час учителював, так як у більшовицьких джерелах за серпень 1920 року повідомлялося про розгром у Демівській волості Ольгопільського повіту «банди колишнього сільського учителя Заболотного».
Вояки отамана Заболотного тривалий час успішно боролися і з денікінцями, і з більшовиками. Фото з сайту liveinternet.ru
— Довелося чути, що отаман свого знаменитого дядька «пригостив» шомполами.
— Це було в Ольгополі, де на посаді повітового народного комісара охорони здоров’я тоді працював Данило Заболотний. У робочому кабінеті Данила Кириловича вони розмовляли дві години віч-на-віч. Після цього Семен наказав своїм козакам привселюдно покарати професора шомполами за службу більшовикам. Із часом це стало приводом звинувачувати його у надмірній жорстокості.
Та, як стверджує відомий дослідник біографії Д. Заболотного Василь Шендеровський, «професор сам попросив так учинити, щоб чекісти не мали підстав звинувачувати його у зв’язках з петлюрівцями». А підозри у них, певне, були. Так, у 1937 році енкаведисти спалили унікальний щоденник ученого «По світах і людях» як такий, що «містить буржуазно-націоналістичні погляди».
— Якщо він міг приїхати до дядька у повітове містечко, то, значить, його загін боровся з більшовиками не лише біля лісу, а й у селах?
— Семен Заболотний був найпомітнішою постаттю повстанського руху Причорномор’я. У 1919 році селяни посадили його на коня і сказали: «Веди нас». Повстанці фактично очистили територію Балтського повіту від добровольців генерала Денікіна, а потім успішно боролися проти більшовицьких окупантів.
Тривалий період Семен Заболотний підписувався «отаман повстанських чорноморських козаків» і так допікав більшовикам, що вони вважали його головним бойовим ресурсом Петлюри в Україні. Його боротьба значно сприяла просуванню Одещиною частин Армії УНР, які брали участь у Першому Зимовому поході. У квітні 1920 року загін отамана, попри сильний опір більшовиків, зайняв повітове місто Балту. Цього самого місяця за підтримки повсталих селян він звільнив від червоних місто Ананьїв та 8 днів утримував його. У вересні його загін знову здійснив успішний напад на Балту.
Наприкінці 1920 року через велику насиченість північних районів Одещини каральними загонами і регулярними підрозділами Червоної армії з’єднання Заболотного передислокувалося до Брацлавського повіту Подільської губернії. В загоні залишилося тільки його ядро: 60 вершників, 75 піших козаків при чотирьох кулеметах, а решта козаків, аби легше було маневрувати, пішли додому. Та вже у квітні наступного року повстанці повернулися до Балтського повіту. Формування Семена Заболотного стало називатися Балтсько-Ольгопільським загоном і, за даними більшовиків, у ньому налічувалося 800 кінних і 150 піших при 16 кулеметах.
У цей час до найпомітніших операцій загону належить зайняття міста Бершадь, містечок Ольгопіль і Чечельник. Антибільшовицький повстанський рух був війною українських селянських мас проти комуністичного режиму. П’ята конференція КП(б)У приписала селянству «економічну ворожість» до робітничого класу і «совєцької влади». Повстанці відбивали конфісковане у селян збіжжя і худобу, знищували продподаткову документацію, нападали на продзагони і військові об’єкти. Наприклад, 4 квітня 1921 року загін Заболотного вдарив на село Полянецьке, де були зосереджені продзагони. Після жорстокого бою продзагони було розгромлено, а зерно повернуто селянам.
— До речі, які місцевості найменше постраждали під час голоду 1921—1922 років?
— Огляд матеріалів свідчить, що менше постраждали ті місцевості, де був сильний повстанський рух. А постановою ЦВК Рад України від 8 листопада 1921 року районами «із загрозливим рівнем бандитизму» було названо Волинську, Київську і Подільську, Одеську губернії.
— Згідно із завданнями Партизансько-повстанського штабу щодо підготовки всеукраїнського повстання, навесні 1921 року територію України було розділено на п’ять повстанських груп, кожна з яких мала кілька районів, що, у свою чергу, поділялися на підрайони. Яке місце у цій структурі посідав Семен Заболотний?
— У Південній групі він очолював п’ятий район, який охоплював територію Балтського й Ольгопільського повітів та частково Брацлавського і місто Брацлав. Йому підпорядковувалися всі отамани, які діяли у цій місцевості. Так, 13 червня 1921 р. біля міста Бершадь об’єдналися загони отаманів Підкови, Кощового, Блохи і Заболотного під загальним командуванням останнього.
Докладну характеристику повстанського руху на теренах 5-го району дав отаман Прокіп Лещенко, який у жовтні 1921 р. піддався на більшовицьку амністію. «Територія розбита на райони, на чолі яких стоять уповноважені Заболотним ватажки, — наводили слова Лещенка більшовики. — До кожного району прикріплена банда, яка може виходити за його межі лише у виняткових випадках. Банди складаються зі старих повстанців, причому в кожну обов’язково введені мешканці даного району, кожного села, які є посередниками між бандою і селянами. Чисельність банди: 30—50—80 чоловік, банди великої чисельності не формуються — з метою зручності пересування і лише при нальотах збільшуються за рахунок населення навколишніх сіл. В усіх селах є підпільні повстанські кадри, яких викликають у банди лише у виняткових випадках. Це та маса, на якій будують свої надії організатори повстань. Душею повстанського руху на Ольгопільщині є місцева інтелігенція в особі учительства, духовенства і радянських службовців».
— Цікаво: а чи співпрацювали або переходили до повстанців червоні офіцери?
— У складі загону Семена Заболотного був окремий політично-агітаційний відділ. Збереглися листівки і звернення повстанських пропагандистів, спрямованих як до всього населення України, так і до окремих його груп і навіть ворога. Чекісти стверджували, що Заболотний розгорнув «могутню політичну агентурну мережу на території Одеської та Подільської губерній». У нього скрізь були свої люди, а в селі Чернече учитель Данило Вишенський організував ремісничу школу, учні якої «займалися виключно розвідувальною роботою».
Співпрацювали з отаманом і чимало старшин Червоної армії. Наприклад, командир 26-го кавалерійського полку Байда, начальник кінної розвідки цього полку Савицький, колишній командир 98-го кавалерійського полку бригади Котовського Киршул, командир 70-ї бригади червоного козацтва Крючковський.
— Як загинув отаман?
— Високий моральний авторитет Заболотного серед населення спонукав більшовиків влаштувати на нього справжнє полювання. ЧК послідовно засилала в його оточення своїх агентів. Одним з таких агентів був Д. Бузько, колишній урядовець УНР, який у загоні називався прізвищем Гусько. Внаслідок його підступних дій, які він детально описав на сторінках «Рабоче-крестьянской газеты» у 1923 році, отамана і штаб було оточено та заарештовано 7 лютого 1921 р. Але з Харківської в’язниці Заболотному вдалося втекти. Він знову очолив загін. На жаль, уникнути більшовицьких спецслужб йому не вдалося. Цього разу зрадником виявився один з його найближчих помічників — отаман Тополя (справжнє ім’я Омелян Боровський). Отаманів Семена Заболотного і Клима Солтуса підступно вбито в ніч проти 4 липня 1922 р. в селі Берізки-Чечельницькі Вінницької області.
— Яким він був?
— Сучасники описували його так: «Брюнет, вуса малі, зросту вищий середнього, повний, очі чорні». Ворог визнавав у Семена такі чесноти, як хоробрість, безкорисливість, кмітливість, гострий розум та надзвичайну інтуїцію. Про його винахідливість ходили легенди. Він міг одягнутися як жінка і спокійно йти з відрами по воду назустріч більшовикам, які вже оточили село. Агент ЧК Д. Бузько зауважував: «Сам він на добро не зазіхав. Мав дві пари білизни, френч, подерті штани й підтоптані чоботи. Кожух-кенгуру, сукном критий, зняли йому хлопці із забитого командира-сибіряка та сиву шапку». Ознакою демократизму в загоні була повстанська дієва рада — найвищий колегіальний управлінський орган. Нерідко саме від імені ради отаман звертався до більшовиків.
Наприклад, коли більшовики спалили село Попова Гребля (нині село Червона Гребля Чечельницького району), залишивши без даху над головою 1840 чоловік, Семен Заболотний звернувся до Балтського ревкому і парткому: «З приводу вжитих вами терорів неповинним селянам, котрі містяться в пожежі сіл, просимо вас звернути увагу на те, що це єсть неповинні жертви недограбованого вами селянства. А тому попереджаємо, що коли подібні терори будуть вживатись вами і надалі, Українська дієва повстанська рада оголошує суворий терор всім сім’ям партійних робітників... Просимо довести це до вищих органів вашої влади».
Олег ЧЕБАН, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
