Слід виробити в молоді здатність навчатися впродовж життя і застосовувати знання як основу практичної діяльності
Василь КPEМЕНЬ, президент Національної академії педагогічних наук
Проблема змін в українській освіті постійно перебуває в полі зору громадської думки. Водночас українське суспільство чітко не усвідомлює, що, як і чому слід змінювати в освіті. Зумовлено це часто нерозумінням сутності сучасних цивілізаційних змін, нових вимог, що постають перед людством, нездатністю пов’язати розвиток освіти з контекстом підготовки людини до життя у ХХI столітті.
Навчання кожної людини має бути максимально наближеним до її інтересів. Фото з сайту lifeisphoto.ru
По-перше, людство вступило в новий тип цивілізації — інноваційний. Його характерна риса — постійна змінюваність знань, технологій, інформації, обставин, стилю життя тощо. І відбувається це значно швидше, ніж підростають нові покоління. Тож постає завдання по-новому визначити мету і функції освіти. Крім творчого засвоєння базових знань, нині, як ніколи раніше, актуалізуються два завдання: виробити в дітей і молоді здатність, бажання й уміння навчатися впродовж життя, а також застосовувати знання як основу практичної діяльності. За цих умов формується знаннєва, інноваційна людина, для якої знання, творчість — фундамент життя. Саме такі люди і будуть визначати майбутнє нашого суспільства.
По-друге, сучасна цивілізація суттєво розширила комунікативне середовище, в якому живе і діє людина. Щоб за цих обставин бути ефективною в діяльності, вона має бути самодостатньою, здатною свідомо діяти в «хащах» комунікацій. Отже, в освіті треба змінити сам спосіб включення особистості в навчальний процес. Суб’єктно-об’єктні відносини між тим, хто навчає, і тим, хто навчається, мають змінити суб’єктно-суб’єктні, де обидва учасники навчального процесу активні, рівноправні у взаємодії і взаємно шановані й відповідальні. Відтак авторитарну репресивну педагогіку треба замінити демократичною педагогікою толерантності і співпраці і в школі, і в університеті.
По-третє, розвиток людства набув глобального характеру, що робить конкурентоспроможною лише людину, здатну жити й діяти в глобальному просторі, тобто глобалістську людину. В її формуванні багато складових: від світоглядної підготовки, що адекватно відображає світ і місце в ньому України, до надання можливості працювати, спілкуватися і взаємодіяти в такому всеосяжному просторі, тобто достатньої мовної підготовки. В освіті України слід здійснити своєрідний мовний прорив: випускник школи повинен вільно володіти державною українською, рідною (російською чи іншою) і обов’язково — англійською мовою як світовою. Вивчення англійської мови має стати обов’язковим для всіх школярів.
По-четверте, нові часи вимагають коригування системи цінностей.
Є цінності і традиції в суспільстві, які віджили, гальмують суспільний та індивідуальний розвиток і повинні залишитися в минулому. І є такі, універсальні, що не підвладні часу, незважаючи на серйозні зміни в сучасній цивілізації. Серед них почуття гуманізму, моральної відповідальності, патріотизму, національної єдності. Здавалося б, глобалізація повинна послабити значущість національного. Але глобалізація — не тільки зближення народів, держав, економік, а й загострення конкуренції між ними в різних сферах, розширення поля конкуренції, набуття нею планетарного характеру. За таких умов лише згуртовані нації-держави зможуть максимально усвідомити свій національний інтерес і відстояти, захистити його в процесі співпраці (конкуренції) з іншими державами. Освіта, як жодна інша сфера, покликана і має всі можливості для об’єднання нації.
По-п’яте, сучасний світ не лише поставив нові завдання, а й створив для освіти нові можливості. Передусім це сучасні інформаційні технології, які забезпечують як мінімум три функції: комп’ютерну грамотність, індивідуалізацію та інтенсифікацію освітнього процесу, а також новий тип навчальної діяльності — дистанційна освіта.
По-шосте, висунення як провідної ідеї сучасної освіти дитиноцентризму, який передбачає максимальне наближення навчання кожної людини до її потреб, інтересів, індивідуальності. Такий підхід дасть змогу дитині пізнати й розвинути себе на основі власних здібностей і, ставши дорослою, максимально реалізуватися, що є неодмінною умовою особистого щастя і динамічного й стійкого суспільного прогресу.
Окрім причин об’єктивного характеру, зумовлених загальноцивілізаційними процесами, є й інші обставини, що спонукають до глибокого реформування освіти. Серед них — політико-ідеологічна заангажованість і певна ізоляція від європейської і світової освіти попередньої освітньої системи в Радянському Союзі; внутрішні процеси в Україні як країні з перехідним характером економіки, політики, соціальної і духовної сфер; непослідовність і суперечливість змін в освітній сфері вже за часів незалежної України; недостатня підтримка державою і суспільством освіти й освітян, що не давало змоги вчасно та в належному обсязі проводити назрілі перетворення.
Загальна середня освіта. Потрібні зміни в змісті навчання — його осучаснення, розвантаження від другорядного матеріалу, досягнення більшої фундаментальності й водночас практичної спрямованості, введення в контекст змісту європейської освіти. Рух у цьому напрямі вже розпочато: за активної участі вчених НАПН України Міністерство освіти і науки, молоді та спорту підготувало Державний стандарт початкової освіти й нові державні стандарти базової і повної загальної середньої освіти, які затвердив уряд.
Треба перейти до реальної профільної старшої школи, яка тільки і зможе забезпечити наближення навчання дитини до її здібностей і життєвих інтересів, що є умовою максимальної самореалізації особистості. Вихід один — навчання в старшій школі (10—11 класи) слід забезпечити в спеціалізованих навчальних закладах — ліцеях, коледжах, технікумах.
Учні після закінчення базової середньої освіти (9 класів), залежно від сукупності життєво важливих для них причин, мають отримати можливість обирати один із, припустимо, чотирьох основних профілів навчання: фізико-математичний, природничо-науковий, гуманітарний, технологічний. До них слід додати ще два можливі, але менш поширені — художньо-мистецький і фізкультурно-спортивний.
Навчатися за першими трьома профілями учень може у відповідному профільному ліцеї або в єдиному ліцеї з усіх трьох профілів, де створено відповідні умови, є викладачі-фахівці, сформована належна навчальна атмосфера і, головне, діють відповідні навчальні плани і програми, що передбачають поглиблене вивчення профільних предметів. Такі ліцеї можна було б створити на базі окремих середніх шкіл. Технологічний профіль полягає в навчанні у професійних ліцеях (професійно-технічних училищах), технікумах і коледжах. Художньо-мистецький і фізкультурно-спортивний профілі забезпечили б відповідні спеціалізовані навчальні заклади.
Професійна середня освіта. На базі нинішньої професійно-технічної освіти, а також вищих навчальних закладів I і II рівнів акредитації слід створити, поряд із загальною середньою освітою, окрему освітню ланку — професійну середню освіту, яка б виконувала двоєдине завдання: забезпечувала технологічний профіль навчання для випускників 9-го класу і, таким чином, готувала з цієї та інших категорій учнів кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів. Для цього слід вивести технікуми, училища й коледжі (принаймні ті, що не готують бакалаврів) із ланки вищої освіти, де вони опинилися абсолютно безпідставно (відсутність наукових досліджень, професорів і доцентів, шкільні методи навчання тощо) і ввести їх у нову освітню ланку.
Слід укрупнити професійно-технічні училища, а там, де доцільно, об’єднати їх із технікумами. В Україні нині більшість професійно-технічних навчальних закладів налічує 300—400 учнів. У районі таких навчальних закладів часто кілька, а ще й існують один-два технікуми. Кожен із цих закладів зазвичай вузькопрофільний. Як наслідок, неефективно використовують кошти, відбувається перенасичення робітників і молодших спеціалістів певних кваліфікацій в окремих районах, низький рівень фахової підготовки кадрів, більшість із них не працюють за фахом тощо.
Подібна практика суперечить сучасній професійній освіті за кордоном. Наприклад, у Фінляндії, Шотландії у професійному закладі налічується в середньому приблизно 10 тисяч учнів, підготовку проводять за різними фахами: від медсестри до майстра з ремонту автомобілів. У таких закладах гнучко реагують на потреби ринку, тут легше створити відповідну навчально-матеріальну базу, налагодити зв’язок із роботодавцями, задовольнити актуальний освітній попит. Такі заклади можуть надавати різноманітні освітні послуги: від 2—3-річного навчання (вітчизняні молодші спеціалісти і кваліфіковані робітники) до кількаденних курсів та індивідуальних консультацій фахівців.
Вища освіта. Передусім потрібно вилучити з її складу вищі навчальні заклади I і II рівнів акредитації, які, опинившись у невластивій їм сфері освіти, втратили можливості для успішного функціонування: вони не можуть стати повноцінними вищими навчальними закладами і водночас втрачають первинну сутність.
Зміни слід здійснити і щодо вищих навчальних закладів III і IV рівнів акредитації. Відпадає потреба поділу їх на два рівні акредитації. Їхній статус слід визначати правом готувати бакалаврів і магістрів, кандидатів і докторів наук. I, безумовно, оптимізації потребує сама мережа вищих навчальних закладів. Щоправда, частіше йдеться про те, що в нас багато вищих навчальних закладів і в цьому, мовляв, біда. Однак слід змінити акценти. Проблема в тому, що в країні мало потужних сучасних університетів, які б були конкурентоспроможними в глобальному освітньому просторі. Насамперед це стосується регіонів: потрібно створити на базі наявних навчальних закладів потужні регіональні університети з розвинутою наукою, сучасними науково-педагогічними школами і відповідною навчально-матеріальною базою. Приклад такого укрупнення у 2011 р. продемонстровано в Кривому Розі, в якому проживає 800 тис. осіб, де об’єднано чотири вищих навчальних заклади і два науково-дослідних інститути в один Криворізький національний університет.
