Волонтери з Корпусу миру США дуже тепло відгукуються про нашу країну та її людей і обходять мовчанкою бюрократію, з якою їм довелося зіткнутися
Завдяки Євро-2012 широкий загал в Україні вперше зміг одержати грунтовну інформацію та дізнатися багато цікавого про діяльність волонтерів. Але, як на мене, не меншої, а значно більшої уваги заслуговують ті, хто не місяць, а вже двадцять років у містечках і селах викладає англійську мову, працює з молоддю, допомагає розвитку сільських громад, надає соціальну допомогу сім’ям і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації. І живуть вони при цьому, як пересічні українці, щоденно відчуваючи на собі більшість випробувань і проблем, з якими стикаються наші співвітчизники. Йдеться про волонтерів Корпусу миру США. Після того, як у 1992 році президенти США і України підписали відповідну угоду, понад дві з половиною тисячі американських добровольців послужили Україні. Загін волонтерів в Україні — найчисельніший серед усіх країн світу, де працює Корпус миру. Сьогодні в українських містах і селах перебуває 445 американських добровольців.
Читаючи журналістські розповіді про них на сайті Радіо Свобода, переглядаючи пости добровольців Корпусу миру на блозі Посольства США в Україні, мимоволі сам починаєш дивитися на свою країну та її людей іншими очима, помічати те, на що раніше не звертав уваги. Чесно кажучи, щемно стає на душі, коли читаєш щирі слова Джеремі Боровиця, який протягом двох років працював учителем англійської у селі Боярка Лисянського району на Черкащині, про простих селян.
Молодий хлопець приїхав сюди з Нью-Йорка по закінченні університету. На відміну від високопосадовців, які декларують, що живуть одним життям зі своїм народом, Джермі, який називав себе єдиним євреєм на всю Боярку, дійсно жив у простій селянській хаті, вирощував картоплю, капусту, помідори, огірки і закривав соління на зиму. Одержував від Корпусу 200 доларів у місяць на проживання та 40 на оренду хати. За рік з нуля вивчив українську, а сільські діти, завдяки його методиці викладання англійської, вільно спілкувалися по скайпу зі своїми ровесниками-американцями.
Як пишуть журналісти Радіо Свобода, разом з іноземною мовою Джеремі привіз у Боярку бейсбол, громадську газету, кампанію проти сміття. І коли читаєш його враження про дворічне перебування в нашій країні, то мимоволі закрадається думка, що він про наших селян набагато кращої думки, ніж влада: «Мені дуже, дуже подобається все тут. Під час зими — друге питання. Але я живу. Можна жити. Я тільки тут на два роки. А для селян це їхнє життя. Як я можу скаржитись? Моя душа тут прокинулась. Я тепер зовсім інша людина. І я точно знаю, що це від України. Від цього села. Від цих дуже хороших людей. Цікаво, адже, в принципі, наша робота волонтерів — це допомагати людям. Але вони мені допомагають набагато більше, ніж я їм допомагаю».
Волонтери Корпусу миру США приймають присягу на вірність ідеалам справедливості, добра й гуманізму. Фото УНІАН
Розу Санчез волонтерські дороги привели з американського Чикаго в Совєтське, що в степовому Криму. Тут вона, викладач англійської та іспанської мов, веде молодіжний клуб лідерства, створила шкільну кіностудію, зініціювала програму захисту довкілля. «Зараз я називаю Україну своїм домом. Влітку на канікулах їздила в Америку і почувалася там якось дивно. Відчуваю, що змінилася...
Саймон Мессерлі відчуває себе на Хмельниччині не просто вчителем англійської, а й людиною, яка сприяє взаєморозумінню між американським і українським народами: «Більшість моїх учнів ніколи раніше не зустрічалися з американцями. І їм це цікаво — познайомитися з представником країни, про яку вони багато чули, і чули різне, тож мають змогу побачити, які ми насправді. Мене питають: що ти тут робиш? Я кажу: викладаю англійську. — О, то ти, мабуть, заробляєш великі гроші? — Та ні, кажу, отримую стипендію. Це всіх дивує. Люди не розуміють, чому хтось їде туди, де зароблятиме менше. І мені ніяк не вдається це пояснити».
