Справа № 654/5659/13-ц
Провадження № 2/654/191/2014
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13.03.2014 року м. Гола Пристань
Голопристанський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого суддіФранцішка Ю.В., при секретаріТерещенко Ю.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу рухомого майна недійсним, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу майна недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21.01.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений в простій письмовій формі договір відчуження рухомого майна, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_1. Вважає, що спірний договір є недійсним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків (фіктивний), які обумовлювалися ним, без документального підтвердження того, що сторонами вчинено будь-які дії спрямовані на виконання такого правочину, в договорі не зазначено місце його укладання та ціну за яку вчинено продаж рухомого майна, відсутні й посилання у договорі у який спосіб було проведено розрахунки за придбаний товар, відсутній акт-прийому передачі майна, а також продавцем не було передано разом з товаром документи про приналежність предмету купівлі. Посилаючись на ст.. 203, 215, 216, 234 ЦК України просив визнати договір продажу рухомого майна недійсним без застосування будь-яких наслідків.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності від 15.08.2013 року, в судовому засіданні позовну заяву підтримав та пояснив, що укладений договір порушує права його довірителя, як стягувача у виконавчому провадження при виконанні рішення суду від 16.05.2013 року про стягнення з ОСОБА_7 на його користь 250 тисяч доларів США, що еквівалентно 1998250 грн., оскільки ОСОБА_3 є заінтересованою особою в договорі купівлі-продажу майна від 21.01.2006 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, на яке 07.08.2013 року державним виконавцем під час примусового виконання рішення суду від 16.05.2013 року накладено арешт та внесено до акту опису майна боржника (ОСОБА_7), що знаходиться по АДРЕСА_1. Крім того, договір не відповідає загальним правилам визначених статтями 626, 628, 632, 655, 662 та 691 ЦК України, має ознаки фіктивності (ст. 234 ЦК України), в зв'язку з чим, підлягає визнанню недійсним.
Представник позивача ОСОБА_8, який діє на підставі довіреності від 05.11.2012 року, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання з'явилася, позовні вимоги не визнала, в задоволенні позову просила відмовити за необґрунтованістю.
Представник відповідача ОСОБА_9, яка діє на підставі довіреності від 14.01.2014 року, позовні вимоги не визнала. В судовому засіданні пояснила, що наявність договору купівлі-продажу укладеного від 21.01.2006 року між відповідачами про купівлю предметів домашнього вжитку не порушує будь-які права позивача, в зв'язку з чим, ОСОБА_3 не є тією зацікавленою особою, яка може оспорювати дійсність вказаного договору. Будь-яких доказів фіктивності договору сторона позивача в судове засідання не надала. Із змісту договору вбачається, що сторони дійшли згоди щодо предмету договору та місця його розташування, також дійшли згоди щодо ціни товару, тобто істотні умови договору сторонами було погоджено, в зв'язку з чим, в задоволенні позову просила відмовити за безпідставністю.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання. в судове засідання не з'явився, суд вважає можливим розглядати справу за його відсутності, оскільки по справі надано достатньо доказів, про правовідносини сторін.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за таких підстав.
Дослідженими в судовому засіданні доказами, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Із матеріалів справи було встановлено, що 21 січня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу рухомого майна, яке знаходиться в будинку АДРЕСА_1, а саме: холодильники побутові - 11 шт., холодильна вітрина вертикальна - 2 шт., морозильні камери - 3 шт., телевізори - 10 шт., кондиціонери - 7 шт., плата газова - 2 шт., ліжка - 59 шт., газонокосилка - 1 шт., столи барні - 10 шт., стільці барні - 40 шт., постільна білизна - 100 комплектів.
Також, у вищевказаному договорі міститься посилання, що продавець отримав грошові кошти в повному обсязі та сторони претензій один до одного не мають.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що вказаний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тому є фіктивним та на підставі ст. 234 ЦК України, такий договір є недійсним.
Згідно з п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.24 постанови від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Як вбачається з тексту оспорюваного правочину: продавець ОСОБА_5 отримав грошові кошти за продане рухоме майно в повному обсязі, сторони претензій один до одного не мають, тобто ОСОБА_4 виконала умови договору, щодо сплати ціни рухомого майна, і продавець своїм підписом під цим договором, підтверджує проведення зі сторони покупця повного розрахунку за продане майно.
Крім того, продавець ОСОБА_5 не заперечує факту укладання з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу спірного рухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1. Вказане підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_5 датованою 12 жовтня 2013 року.
Даною нотаріальною заявою продавець також підтверджує факт повного розрахунку за продане рухоме майно.
Слід також відзначити, що вищевказане рухоме майно розташоване в домоволодінні, яке належить ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 31.01.2006 року. Спірними рухомим майном користувалася ОСОБА_7 з дозволу своєї сестри - відповідачки ОСОБА_4
Вказане свідчить, що покупець отримавши предмет договору у власність, здійснювала дії по його розпорядженню на власний розсуд.
Отже, твердження позивача про те, що договір купівлі-продажу рухомого майна є фіктивним, укладеним без волевиявлення сторін та наміру створення правових наслідків, а тому його належить визнати недійсним, суперечить доказам по справі та нормам матеріального права.
Суд приходить до висновку, що оспорюваний правочин був виконаний і не може бути кваліфікований як фіктивний, оскільки у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Укладення фіктивного правочину завжди відбувається з певною метою і умисно.
Позивач зобов'язаний довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину лежить саме на ньому.
Суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, не свідчать про те, що договір купівлі-продажу був фіктивними та укладався без наміру створити правові наслідки. Позивачем не доведено також, що саме діям обох сторін властива ознака фіктивності (що обидві сторони діяли лише для вигляду).
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Однак, позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу рухомого майна є фіктивним.
Звертаючись до суду, з вимогою визнати договір купівлі-продажу меблів та побутової техніки укладеного 21.01.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсним, позивач ОСОБА_3 вказав, що він є заінтересованою особою в оспорювальному договорі, оскільки майно, зазначене в даному договорі, входить до загального переліку майна, на яке 07.08.2013 року державним виконавцем накладено арешт та внесено до акту опису майна ОСОБА_7, яка є боржником перед ним за рішенням суду від 16.05.2013 року про стягнення на його користь грошових коштів у розмірі 1998250 грн.
З даним твердженням суд погодитися не може з наступних підстав.
Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно п.11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 16.05.2013 року з ОСОБА_7 стягнуто на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 1998250 грн.
Під час примусового виконання зазначеного рішення суду державним виконавцем було складено акт опису й арешту майна боржника, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, земельної ділянки площею 0,1668 га за цією є адресою та рухомого майна, переліченого в акті, яке знаходилося в будинку, належного ОСОБА_7
16 серпня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на рухоме майно, яке знаходилося в АДРЕСА_1 та виключення його з акту опису й арешту майна.
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22.10.2013 року в задоволенні вказаного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_4 було подано апеляційну скаргу, за результатами якої, рішенням апеляційного суду Херсонської області від 09.12.2013 року рішення Голопристанського районного суду від 22.10.2013 року було скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_4 задоволено та визнано за нею право власності на рухоме майно, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, саме на: маленькі холодильники білого кольору - 11 шт., холодильник великий синього кольору - 1 шт., холодильники в барі для води - 2 шт., телевізори - 10 шт., кондиціонери - 7 шт., газові плити - 2 шт., ліжка двох спальні - 10 шт., ліжка одно спальні - 46 шт., столи дерев'яні - 10 шт., стільці дерев'яні - 40 шт. та виключено дане майно з акту опису й арешту майна від 07.08.2013 року.
Таким чином, право власності ОСОБА_4 на об'єкти рухомого майна придбаного у ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 21.06.2006 року підтверджено рішенням апеляційного суду Херсонської області від 09.12.2013 року, яке є чинним та не скасованим.
Відповідно до ст.. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин, спірний договір купівлі-продажу не порушує будь-які майнові права або інтереси ОСОБА_3, крім того, оспорюваний правочин мав місце 21.06.2006 року, а право ОСОБА_3 на стягнення грошових коштів виникло лише на підставі рішенням суду від 16.05.2013 року, і то не з ОСОБА_4, а з її сестри - ОСОБА_7
Що стосується інших підстав зазначених позивачем для визнання правочину не дійсним, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до ст.. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набути правомірним, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 4 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 3 ч.1 ст. 208 ЦК передбачено, що в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною 1 статті 206 цього Кодексу, тобто правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсності.
У відповідності до ч.1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом.
Посилання позивача, що сторонами під час укладання договору не було погоджено його істотні умови, зокрема ціну договору, асортимент товару, до договору не долучений акт-прийому передачі майна не заслуговують на увагу, так як жодна із сторін договору не заперечує його дійсності, сторони виконали умови договору, ОСОБА_5 продав предмет договору, а ОСОБА_4 його прийняла та сплатила за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із змісту договору вбачається, що сторони дійшли згоди щодо предмету договору та місця його розташування, також дійшли згоди щодо ціни товару, яка була визначена на підставі ст. 632 ЦК України, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору. Про те, що сторони дійшли згоди щодо ціни товару свідчить зміст договору, в якому міститься вказівка, що продавець отримав грошові кошти за продане рухоме майно в повному обсязі та сторони претензій один до одного не мають.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що під час укладання спірного договору сторони дійшли згоди, щодо його всіх істотних умов, уклали договір в письмовій формі, тому підстав визнавати його недійсним не має.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 174, 209, 212-215, 217 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу рухомого майна недійсним відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Херсонської області через Голопристанський районний суд Херсонської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
Суддя: Ю. В. Францішко
