Справа №1490/4604/12 26.11.2012 27.11.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц/1490/3044/12 Головуючий у 1-ї інстанції Корнешова Т.В.
Категорія 46 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.
УХВАЛА
Іменем України
26 листопада 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Крамаренко Т.В., Ямкової О.О.,
при секретарі: Устименко М.В.,
за участю: позивача - ОСОБА_2,
відповідачки - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2012 року
за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_3,
третя особа - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради
про визначення місця проживання неповнолітній дитини та припинення стягнення аліментів,
В С Т А Н О В И Л А:
14 липня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про зміну раніш визначеного місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та припинення стягнення з нього аліментів.
В обґрунтування позову посилався на те, що за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2008 року та рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 листопада 2009 року місцем проживання спільної дитини було визначено місце проживання відповідачки та з нього на її користь на утримання сина стягнуто аліменти. Однак, наприкінці серпня 2008 року дитина самостійно пішла від матері та з цього часу син проживає спільно з ним.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено. Ухвалено про визначення місця проживання ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та припинено стягнення з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина. Розподілені судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
На її думку, суд першій інстанції не врахував наявність попереднього рішення суду про визначення місця мешкання дитини з нею, та відсутність підстав для повторного звернення позивача з цим позовом до суду. Крім цього, суд визначив місце мешкання дитини з позивачем, який є злочинцем, так як не виконав рішення суду та негативно впливає на відношення дитини до матері.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач вважав її доводи необґрунтованими.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першій інстанції посилався на те, що згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_4 доцільно проживати з батьком, крім того, під час розгляду справи суд на підставі ч. 2 ст. 171 СК України заслухав думку самої дитини, яка висловила бажання проживати з батьком. Встановлені обставини є підставою для припинення стягнення з батька аліментів на утримання дитини на користь матері.
З такими висновками суду слід погодитися, так як вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. З жовтня 2001 року батьки дитини проживають окремо, а син ОСОБА_4 залишився проживати разом з матір'ю, яка в-подальшому створила нову сім'ю та народила другу дитину від іншого чоловіка.
Після розірвання шлюбу 17 червня 2002 року, між сторонами виникали неодноразові спори щодо участі у вихованні дитини, та остаточно за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2008 року ОСОБА_4 був відібраний від батька і повернутий матері, а у позові батька щодо визначення місця мешкання сина - відмовлено. На утримання дитини з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 листопада 2001 року стягнуто аліменти в розмірі ј частини з усіх видів заробітку, розмір яких зменшений до 1/8 частини на підставі рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 листопада 2009 року. За актом державного виконавця від 6 серпня 2008 року ОСОБА_2 добровільно виконано рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2008 року та син ОСОБА_4 повернутий матері (а.с.28-29). Однак, з кінця серпня 2008 року неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком за власним бажанням (а.с.31-34, 151, 160, 198-199, 201-203).
Згідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до статей 160, 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають значення.
За змістом цих статей у випадку зміни обставин, які були підставою для вирішення позову про визначення місця проживання дитини, батько чи мати не позбавлені можливості звернутися до суду з повторним позовом про визначення місця проживання дитини, при цьому суд, розглядаючи позов, перевіряє як фактичні обставини справи, так і у випадку, передбаченому ст. 171 СК України, заслуховую думку дитини.
Отже, доводи апелянта щодо відсутності підстав для судового розгляду позову ОСОБА_2 є помилковими, а посилання на те, що дитина передана позивачу, незважаючи на злочинне невиконання ним попереднього рішення суду, є безпідставними, та такими, що суперечать дослідженим судом письмовим доказам. Твердження відповідачки про наявність тиску з боку батька на думку дитини щодо вирішення питань, що стосується її життя, базуються на припущеннях, та не підтверджені достеменними доказами, а тому підстав, передбачених ч. 3 ст. 171 СК України, для постановлення рішення всупереч думці дитини не має, так як її бажання відповідає її інтересам, які враховані судом при ухвалені оскарженого рішення.
Таким чином, виходячи з принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, судом першій інстанції встановлені обставини, які є виключними, і відповідно до положень ст. ст. 161, 171, ч. 2 ст. 160 СК України є такими, що дають підстави для визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки це відповідає як її інтересам, так як створює для неї належні умови розвитку та виховання.
За таких обставин, суд першої інстанції, в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази і дійшов вірного висновку щодо задоволення позову про визначення місця проживання дитини і як наслідок припинення стягнення аліментів.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не спростовують висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з додержанням вимог матеріального і процесуального права. В зв'язку з чим, апеляційна скарга в силу ч. 1 ст. 308 ЦПК підлягає відхиленню.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча
Судді
