Єдиний унікальний номер 259/10693/13-ц Номер провадження 22-ц/775/5416/2014
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Соломахи Л.І.
суддів Биліни Т.І., Пономарьової О.М.
при секретарі Чекіній А.А.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4, від імені якого на підставі договору про надання юридичних послуг від 19 грудня 2013 року діє адвокат ОСОБА_2, на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 15 квітня 2014 року, -
В С Т А Н О В И В:
06 листопада 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП).
Зазначав, що 21 грудня 2012 року біля 1 години 52 хвилин біля будинку № 7 по вул. Софійська у м. Донецьку він передав відповідачу керування своїм автомобілем Toyota Rav 4 реєстраційний номер НОМЕР_1.
Рухаючись від будинку № 7 по вул. Софійська у м. Донецьку в напрямку будинку № 6 «а» по вул. Туманяна м. Донецьк, ОСОБА_4 на слизькому дорожньому (сніговому) покритті в порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість, внаслідок чого не впорався з керуванням та з'їхав на газон праворуч, де правою частиною автомобіля зіткнувся з опорним стовпом, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження.
Згідно висновку автотоварознавчого дослідження фахівця № 146/13-07 від 01 липня 2013 року вартість матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, складає 56 263,94 грн.
Посилаючись, що ДТП сталося з вини відповідача, який до теперішнього часу автомобіль не відремонтував, просив стягнути зі ОСОБА_4 на його користь на відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, 56 263,94 грн., на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля, - 5 000 грн. (а.с. 1-2).
Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 15 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. З ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди - 25 077,48 грн., на відшкодування моральної шкоди - 1 000 грн., на відшкодування витрат по сплаті судового збору - 260,77 грн. (а.с. 93-96).
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 56 263,94 грн., в іншій частині - рішення суду залишити без змін (а.с. 107-108).
Відповідач ОСОБА_4 в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 102-103).
Позивач ОСОБА_3 у судове засідання апеляційного суду не з'явився, з'явився його представник - адвокат ОСОБА_1, який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 22 жовтня 2013 року (а.с. 23-25, а.с.5), доводи апеляційної скарги позивача підтримав, просив її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, просив її відхилити.
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання також не з'явився, з'явився його представник - адвокат ОСОБА_2, яка діє на підставі договору про надання юридичних послуг від 19 грудня 2013 року (а.с. 32-34), доводи апеляційної скарги відповідача підтримала, просила її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечувала, просила її відхилити.
Позивач ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи повідомлені телефонограмами, які зареєстровані в Журналі телефонограм № 2 апеляційного суду Донецької області 22 липня 2014 року за №№ 2225, 2227(а.с. 137, 139-141).
Представники обох сторін просили розглядати справу у відсутність їх довірителів.
Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката ОСОБА_1, представника відповідача - адвоката ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що обидві апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав:
З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданого 07 листопада 2006 року 2-им Донецьким МРЕВ ДАЇ ГУ УМВС України, є власником автомобіля марки Toyota Rav 4 реєстраційний номер НОМЕР_1, 1998 року випуску (а.с. 10).
Сторони визнають, що 21 грудня 2012 року о 01 годині 52 хвилини під час руху автомобіля марки Toyota Rav 4 реєстраційний номер НОМЕР_1 від будинку № 7 по вул. Софійська у м. Донецьку до будинку № 6 «а» по вул. Туманяна у м. Донецьку трапилося зіткнення цього автомобіля з опорним стовпом, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження.
Згідно висновку автотоварознавчого дослідження фахівця № 146/13-07 від 01 липня 2013 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Toyota Rav 4 реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 25 077,48 грн. (а.с. 11-17).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності вини відповідача ОСОБА_4 в скоєнні ДТП, а відповідно і в заподіянні шкоди власнику автомобіля ОСОБА_3
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 1166, ст. 1167 ЦК України, що випливає з правової позиції, яка викладена в п. 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», згідно якої особи, винними діями яких завдано шкоди майну, яке використовується при здійсненні діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки, якщо таким особам не було завдано шкоди цим джерелом, відповідають за завдану шкоду на підставі статті 1166 ЦК.
Згідно частини 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час ДТП автомобілем керував відповідач ОСОБА_4, з вини якого і сталося ДТП, внаслідок якого був пошкоджений автомобіль позивача.
Такий висновок суду ґрунтується на показаннях свідка ОСОБА_5, який у судовому засіданні суду першої інстанції 02 квітня 2014 року пояснив, що його гараж розташований поруч з гаражем ОСОБА_3 Взимку 2012-2013 року він біля гаража бачив, як автомобіль Toyota Rav 4 реєстраційний номер НОМЕР_1, на якому були пошкодження з правової сторони, забирали на евакуаторі. В присутності ОСОБА_4 ОСОБА_3 йому пояснив, що автомобіль пошкодив ОСОБА_4, який, керуючи автомобілем, не впорався з керуванням та скоїв ДТП. ОСОБА_4 ці обставини не заперечував, а лише просив, щоб ОСОБА_3 нікому нічого не розповідав, казав, що він відремонтує автомобіль (а.с. 83-85).
Зазначені обставини ДТП підтверджені і відтворенним у судовому засіданні відеозаписом з відеореєстратора, згідно якого за кермом автомобіля під час зіткнення його з опорним стовпом знаходився ОСОБА_4
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні суду першої інстанції 02 квітня 2014 року пояснив, що відповідач звернувся на СТО, на якому він працював. Він, відповідач, позивач та власник СТО поїхали подивитися на пошкоджений автомобіль. Власник автомобіля ОСОБА_3 сказав, що він нічого сплачувати за ремонт не буде, що ДТП скоїв ОСОБА_4 і щоб всі питання щодо ремонту ми погоджували із ОСОБА_4 ОСОБА_4 при цьому нічого не заперечував, а лише просив, щоб ніхто нікому нічого не розповідав.
Він же пояснив, що коли автомобіль був на СТО начальник СТО неодноразово телефонував ОСОБА_4 щодо запчастин і останній йому пояснював, що запчастини ним вже замовлені, що вони мають скоро бути (а.с. 83-85).
Доводи відповідача про те, що питання чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою, відповідно до частини 2 ст. 59, частини 4 ст. 61 ЦПК України має підтверджуватися лише вироком у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, є необґрунтованими.
Відповідно до частини 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Тобто, наявність вироку у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення звільняє сторони у цивільній справі від доказування чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Проте у разі відсутності таких судових рішень позивач не позбавлений можливості відповідно до ст. 60 ЦПК України довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, використовуючи всі види доказів, що передбачені ст. 57 ЦПК України, які повинні досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до частини 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
ЦПК України не передбачено, що вина відповідача у скоєнні ДТП та заподіянні шкоди позивачу має доводитися лише вироком у кримінальному провадженні або постановою суду у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Сторони визнають, що на місце ДТП працівники ДАЇ не викликалися та протокол про адміністративне правопорушення за цим фактом ДТП не складався. Ця обставина підтверджується і листом Управління ДАІ ГУМВС України в Донецькій області від 01 листопада 2013 року за № К-821, згідно якого підстави для складання адміністративного протоколу за ст. 124 КпАП України відносно ОСОБА_4 відсутні, оскільки згідно п. 7 ст. 247 КпАП України адіміністративне провадження не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КпАП України (а.с. 47).
Відповідач ОСОБА_4 свою причетність до ДТП категорично заперечує, посилається, що він дійсно знаходився в автомобілі, проте автомобілем не керував.
Проте наданими позивачем доказами, а саме, записом з відеореєстратора, показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 доведено, що саме відповідач керував автомобілем та не впорався з керуванням, внаслідок чого сталося зіткнення автомобіля з опорним стовпом та автомобіль отримав механічні пошкодження.
Заперечуючи факт керування автомобілем, відповідач будь-яких, навіть непрямих доказів того, що автомобілем керувала інша особа, а не він, суду не надав, не спростував пояснення свідка ОСОБА_5 про те, що відповідач чув, як ОСОБА_3 пояснював ОСОБА_5, що ОСОБА_4 не впорався з керуванням та скоїв ДТП, та ці пояснення не заперечував.
Відповідач не надав суду і доказів, які б спростовували показання свідка ОСОБА_6 про те, що питання щодо ремонту автомобіля він погоджував саме із відповідачем.
Пунктом 12.1. Правил дорожнього руху України встановлено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач, керуючи автомобілем, не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, тобто порушив вимоги п. 12.1. Правил дорожнього руху України, що і призвело до того, що він з'їхав на узбіччя, де зіткнувся з опорним стовпом, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження.
Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» коли відшкодування шкоди в натурі не можливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, суд першої інстанції виходив з висновку автотоварознавчого дослідження фахівця № 146/13-07 від 01 липня 2013 року.
Згідно висновку автотоварознавчого дослідження фахівця № 146/13-07 від 01 липня 2013 року вартість матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля Toyota Rav 4 реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 25 077,48 грн., до якої згідно описової частини висновку входить вартість ремонтно-відновлювальних робіт 10 695,60 грн., вартість матеріалів 1 016,26 грн. та вартість нових складових з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (70%) - 13 365,62 грн. (а.с. 11-17).
Як вбачається з описової частини висновку вартість матеріальної шкоди, завданої позивачу, без урахування коефіцієнту фізичного зносу складає 56 263,94 грн., до якої входить вартість ремонтно-відновлювальних робіт 10 695,60 грн., вартість матеріалів 1 016,26 грн. та вартість нових складових без урахування коефіцієнту фізичного зносу - 44 552,08 грн. (а.с. 11-17). Саме з цієї вартості матеріальної шкоди виходив позивач, заявляючи позовні вимоги, та посилається на неї в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що зазначений висновок фахівця не є належним доказом завданої позивачу матеріальної шкоди, що таким є лише висновок експерта, не ґрунтуються на законі.
Відповідно до частин 3 і 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Відповідно до ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Жодна із сторін, в тому числі і відповідач, не заявляла клопотання про призначення по справі судової автотоварознавчої експертизи, а тому суд першої інстанції при встановленні розміру завданої позивачу матеріальної шкоди відповідно до ст. 60, ст. 212 ЦПК України обґрунтовано виходив з наявних у справі доказів. Доказів, які б спростовували розмір шкоди, заподіяної позивачу внаслідок ДТП, визначений судом на підставі висновку автотоварознавчого дослідження фахівця № 146/13-07 від 01 липня 2013 року, відповідачем суду не надано. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок пошкодження автомобіля позивачу заподіяна матеріальна шкода в розмірі 25 077,48 грн.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що він має право на відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 56 263,94 грн. без врахування зношеності автомобіля, не ґрунтуються на законі.
Відповідно до абзацу 3 п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 25 077,48 грн. з урахуванням зношеності пошкодженого автомобіля, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не надано суду доказів того, що автомобіль відновлено та для його відновлення були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини.
В апеляційній скарзі позивачем не наведено доказів, які б підтверджували, що він здійснив відновлювальний ремонт автомобіля, що для відновлення автомобіля, 1998 року випуску, використовував нові вузли, деталі, комплектуючі частини.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що автомобіль позивач не відновлював, автомобіль позивачем був проданий у пошкодженому стані. Зазначене підтверджує правильність висновків суду першої інстанції щодо розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
Відповідно до частини 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки вина відповідача ОСОБА_4 в ДТП, а відповідно і в пошкодженні автомобіля, що є власністю позивача, доведена, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди є законним та обгрунтованим.
Внаслідок винних дій відповідача було пошкоджено майно, що є власністю позивача, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, в тому числі реалізації автомобіля, який відповідачем відновлений не був; та за захистом свого порушеного права позивач вимушений був звертатися до суду, що завдавало та завдає йому моральних страждань.
Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральні страждання позивача судом першої інстанції оцінені в 1 000 грн. і з таким розміром грошової компенсації погодився позивач, рішення суду ним в цій частині не оскаржується. Відповідачем будь-яких доводів щодо задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в апеляційній скарзі не наведено.
Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції розмір грошової компенсації моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок пошкодження автомобіля, є розумним, виваженим та справедливим.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, правильно встановив правовідносини, що виникли між сторонами, та дав їм належну оцінку. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки апеляційний суд погоджується з рішенням суду, відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4, від імені якого на підставі договору про надання юридичних послуг від 19 грудня 2013 року діє адвокат ОСОБА_2, відхилити.
Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 15 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Л.І. Соломаха
Судді: Т.І. Биліна
О.М. Пономарьова
