ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.01.2013 р. Справа №18/2176/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", м.Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша продовольча сімейна мережа", м.Полтава
про cтягнення грошових коштів у сумі 3450,37 грн.
Суддя Мацко О.С.
Представники:
від позивача: Баранець А.Є.
від відповідача: відсутні
Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 3 450,37 грн., з них: 3304,06 грн. - заборгованість за договором поставки № 591/П від 30.03.2012 року; 121,87 грн. - пені та 24,44 грн.- 3% річних.
Представник позивача в судовому засіданні на задоволенні позову наполягає.
Від відповідача ухвали від 07.11.2012р., 22.11.2012 р., 18.12.2012р., направлені за адресою, зазначеною у позові (36010, м. Полтава, вул. Половка, буд.64-д), повернулися з відмітками поштової установи - "Адресат вибув".
На вимогу суду позивач надав Довідку з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на час розгляду судом, згідно якої місцезнаходженням відповідача є: м. Полтава, вул. Половка, буд.64-д (тобто, та ж адреса, що зазначена у позові та на яку судом здійснювалася відправка кореспонденції). Таким чином, відповідач тричі належним чином повідомлявся про дату та час слухання справи. Судом неодноразово відкладався розгляд справи для належного повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду та надання можливості надати пояснення стосовно спору.
Згідно ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено протягом двох місяців з дня надходження позовної заяви. В даному випадку цей строк закінчується, а тому суд не може більше відкладати розгляд справи.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, відсутність клопотання щодо продовження строку вирішення спору, спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:
30.03.2012р. між сторонами було укладено договір поставки №591/П (арк.8 справи, оригінал оглянуто у засіданні).
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими сторонами та діє до 31 грудня 2012р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань по договору, в тому числі і щодо нарахування неустойки (п.6.1 договору).
Пунктом 1.2. Договору Сторони визначили, що предметом даного Договору є товари, що визначені у відповідних супровідних документах (накладних, товарно-транспортних накладних тощо), які є невід'ємною частиною цього Договору.
На виконання умов Договору відповідно до видаткових накладних № ДУЦ26394 від 06.04.12р., ДУЦ26397 від 06.04.12р., ДУЦ26479 від 06.04.12р., ДУЦ29681 від 17.04.12р., ДУЦ29686 від 17.04.12р., ДУЦ32948 від 23.04.12р., ДУЦ32950 від 23.04.12р., ДУЦ39065 від 10.05.12р., ДУЦ57372 від 19.06.12р., позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 5 949,58 грн. Товар отриманий представниками відповідача по спеціальним довіреностям (арк.25-26 справи), на накладних проставлені печатки відповідача ("товар отримано").
У відповідності до банківської виписки № КА-0000266 від 10.05.12р., відповідач частково розрахувався за поставлений товар у розмірі 1 000,00 грн. (арк.справи 18).
Відповідно до накладних про повернення від 13.07.12р. відповідач частково повернув отриманий товар позивачу на загальну суму 1 645,52 грн. (арк.справи 19-24).
Таким чином, вартість отриманого та неоплаченого у строк товару становить 3 304,06 грн.
Розділом 4 Договору визначено порядок розрахунків за поставлений товар. Так, у відповідності із п. 4.4. Договору, відповідач був зобов'язаний сплатити 100% вартості товару на протязі 40 (сорока) календарних днів з моменту його отримання. Факт отримання товару підтверджується видатковими накладними, які підписані сторонами. У зв'язку із тим, що товар було поставлено за останньою накладною 19.06.2012р., відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок до 29.07.2012р.
У відповідності із п.5.4 Договору, якщо заборгованість Покупця (Відповідача) перед постачальником (Позивачем) триває більше 2-х місяців, Покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. При цьому нарахування пені здійснюється з самого першого дня прострочки Покупця перед Постачальником.
На підставі викладеного позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 121,87 грн. пені (з урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"), а також на підставі ст.625 ЦК України - 24,44 грн. у якості 3% річних за порушення грошового зобов'язання.
Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 3450,37 грн.
При прийнятті рішення суд виходить з наступного:
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).
З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено методику розрахунку пені з використанням калькулятора ІПС "Законодавство" та з огляду на приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань".
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Судом перевірено правильність нарахування річних.
На підставі матеріалів справи суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, річних та пені є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами.
Відповідач правами, наданими йому ГПК України, не скористався, жодних доказів, що спростовували б факт наявності заборгованості чи її розмір, не надав.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог; відповідач правами, наданими йому ГПК України, не скористався, жодних заперечень проти позову не надав. За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог. Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача (ст.49 ГПК України).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.33,43,49,75,82-85 ГПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша продовольча сімейна
мережа»(36010, м.Полтава, вул.Половка,64-д, ЄДРПОУ: 37439732, інші реквізити суду невідомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» (49000, м.Дніпропетровськ, просп.Кірова, 107-Г, поштова адреса: м.Дніпропетровськ, вул.Дарницька,9а, ЄДРПОУ:37068787, інші реквізити суду невідомі) 3304,06 грн. основного боргу, 121,87 грн. - пені, 24,44 грн. - 3% річних, 1609,50 грн. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.С.Мацко
