Об’єднання молодих професіоналів теле- та кіноіндустрії допоможе їм у фаховому зростанні
Фахівців кіно і телебачення нині випускають не тільки столичні виші (таких у Києві чотири, та, згідно з прогнозами експертів, невдовзі буде шість). Охочих працювати в кіно й на телебаченні навчають у Харкові, Львові, Луганську.
Кажуть, Марина Врода працює у Франції над своїм новим фільмом — повнометражним. Але про це поки що — ні слова... Фото з сайту koronakarpat.com.ua
Тим часом ситуацію, в якій нині перебуває ця царина (зрештою, навіть не варто розмежовувати — російська, українська), як ніхто влучно охарактеризував в одному з інтерв’ю генеральний директор Першого телеканалу Росії Костянтин Ернст: «У нас украй жорстока сценарна криза: недорікуватість, яка є самим переспівом якихось американських історій. Люди не пишуть про свій біль. Вони намагаються, підлаштовуючись під існуючі схеми, відтворити певну історію успіху — історію, яку підгледіли. Якщо ти як режисер і сценарист хороший оповідач, якщо Бог обдарував цим, тебе слухатимуть. Навчити цього неможливо».А що з цього приводу думають відомі українські фахівці?
Будинок кіно — молоді
Сергій ТРИМБАЧ, голова Національної спілки кінематографістів:
— Коли торік у Будинку кіно свої роботи захищали студенти Університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, на жаль, ніхто з керівництва кіностудії імені О. Дов?женка на цей захід не завітав. Упродовж останніх років покази студентських робіт стали регулярними. Активний учасник презентацій — університет імені Івана Карпенка-Карого, на другому місці — Київський національний університет культури і мистецтв.
Як на мене, настав час у Будинку кіно створити середовище для спілкування молодих фахівців. Молодіжне об’єднання згуртувало б і тих, хто цікавиться новими кінорішеннями й воліє їх обговорювати, і тих, хто має певні проблеми.
У творчих спеціальностях багато випадкових людей
Володимир ГОРПЕНКО, ректор Інституту екранних мистецтв ім. І. Миколайчука:
— Нашому вишу п’ять років, здійснено два випуски студентів, навчаємо 150 осіб. Так, у столиці працюють чотири спеціалізовані ВНЗ, проте налагодженої комунікації між нами, їхніми фахівцями, немає. А вона вкрай потрібна, бо наші проблеми в кіно й на телебаченні починаються вже з добору абітурієнтів. Не секрет, що більшість із них не готові до навчання в таких престижних вишах, як, скажімо, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Творчі спеціальності опановує чимало випадкових людей!
Протягом двох останніх років я вирішував питання, пов’язані зі створенням коледжу екранних мистецтв. Експертів розшукував виключно серед викладачів коледжів: виявилося, викладачів вишів у середній навчальний заклад залучати заборонено. Ми таки отримали ліцензію: незабаром навчатимемо молодь ще й у коледжі. Для учнів сформували фільмотеку (2500 стрічок). Випускники отримуватимуть атестати зрілості та дипломи молодших спеціалістів і, сподіваюся, вступатимуть на другий (третій) курс вищого навчального закладу.
Теперішні продюсери — вчорашні функціонери
Василь ВІТЕР, директор Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, завідувач кафедри режисури телебачення:
— Погоджуюсь із тим, що рівень знань абітурієнтів низький. У мене на курсі 18 режисерів, однак зауважую тенденцію до зростання кількості студентів. Але ж у мистецькому навчальному закладі потік неприпустимий! Не приховуватиму, через брак державного фінансування ми часом змушені приймати тих, хто може сплачувати за навчання. Водночас проблем, пов’язаних із працевлаштуванням випускників, не маємо.
Не заходять до нас виробничники. Зрідка хтось забіжить, посидить хвилин із 10, здебільшого спілкуючись мобільним телефоном, і починає прощатися.
Та існує і значно більша проблема: теперішнє виробництво «з’їдає» молодь. Береться випускник вишу до роботи, а йому з пальцем біля скроні «пояснюють»: «Що ти робиш? Є готовий проект! Ось! Виконуй!»
Ідею об’єднання молодих фахівців підтримую. До того ж заходи в Будинку кіно засвідчують: студенти спроможні домогтися вагомих результатів.
Спілкування нашого вишу з університетом культури і мистецтв відбувається мимоволі: нам бракує операторів, їм — режисерів. Буде сформовано, сказати б, зону спілкування — проблем, сподіваюся, стане менше.
Зрештою, для кіно потрібні три речі: історія, виконавці й ресурс. Перші дві складові в Україні є, є й третя, однак немає можливості її залучити. Тому, на мій погляд, слушно створити своєрідний банк фінансових можливостей.
Щодо продюсерів. Теперішні продюсери — це вчорашні функціонери, серед них обмаль фахівців нинішньої доби. Парадокс: майбутній продюсер захищається магістерською роботою, себто теоретичною!
Нині ми неабияк пишаємося двома Золотими гілками Каннського кінофестивалю, які отримали наші випускники Ігор Стрембицький і Марина Врода. Але на рахунку вихованців Празької кіношколи — сім Золотих гілок та два «Оскари» і водночас жодної гордині. Цікаво, що в цій кіношколі студенти тільки навчаються; виникає потреба знімати — викладачі винаймають студії, орендують обладнання.
