Срібний призер Олімпіади-2012 Олександр П’ятниця
Срібна медаль дніпропетровського метальника списа стала однією з приємних несподіванок літньої Олімпіади в Лондоні. Головні конкуренти українського спортсмена — дворазовий олімпійський чемпіон норвежець Андреас Торкільдсен, призер минулих Ігор фін Теро Підкамякі — не докинули списа навіть до 84 метрів. Результат Олександра П’ятниці — 84,51. До «золота» йому не вистачило всього сім сантиметрів! А перше місце несподівано посів 19-річний спортсмен із Тринідаду і Тобаго Кешон Волкотт. Із 27-річним українським легкоатлетом зустрівся наш кореспондент.
— Мало хто зі спеціалістів сподівався на такий вдалий виступ дебютанта Ігор. Чи правда, що ви мали якесь видіння перед олімпійським стартом?
— Так, щось схоже на видіння було три дні поспіль: начебто я здобув медаль і роздаю інтерв’ю у статусі призера. А бабуся з мамою сказали, що буду другим. Я думав, що першим стане чеський спортсмен, чинний чемпіон Європи Вітезслав Весели, але він фінішував лише четвертим.
Я вірив, що з Олімпіади повернуся з «бронзою». Хоча це поганий знак — вішати медаль на шию до закінчення змагань, у мене було відчуття, що потраплю в призери. Намагався ці думки від себе відганяти, однак не виходило. На жаль, показав не зовсім той результат, який хотілося б, та в цілому собою задоволений.
— Розкажіть, чому обрали такий технічно складний вид легкої атлетики, як метання списа?
— Свого часу мій дідусь займався боротьбою, а мама — трохи легкою атлетикою. З дитинства я був дуже спортивним хлопцем, практично весь час проводив на вулиці. У десять років бігав швидше за 18-річних. І якщо щось накоїв, одразу втікав, мене все одно ніхто не міг наздогнати. Також краще за всіх у школі я кидав м’яч. У 12 років міг перекинути камінь через 12-поверхівку.
— Отже, камінці привели у спорт?
— Не одразу. Довго не міг визначитися, якому саме виду віддати перевагу. Коли навчався в училищі, і рукопашним боєм займався, і стрільбою, й шахами згодом захопився. А каміння кидав, щоб розвинути силу. І лише у 16 років почав тренуватися з метання списа, професійно ж займаюся цим лише чотири роки. Коли працював сторожем на стадіоні «Локомотив», у три години ночі, щоб ніхто не бачив, з цікавості пробував метати спис.
— Що, на ваш погляд, допомогло досягти успіху на головних стартах чотириріччя?
— Перш за все шалена підтримка вболівальників. І звісно, виснажливі тренування. Я вдячний своєму першому тренерові Дмитру Карлову, який знайшов мене, київському тренеру Миколі Гурневичу і своїй дружині, яка мене дуже підтримувала. Вона також спортсменка, раніше займалася боксом, тепер бігом.
— Олімпіада чомусь навчила?
— Передовсім зрозумів: у будь-якій ситуації треба йти до кінця. Виграв хлопець з Тринідаду і Тобаго, від якого перемоги ніхто не чекав. Мені не вірилося, що можу бути кращим на планеті. І досі не віриться, що став срібним призером Ігор-2012 і найкращим у світі серед білошкірих легкоатлетів. Звісно, наступна мета — «золото» Олімпіади-2016 року в Бразилії.
Наталія БІЛОВИЦЬКА, «Урядовий кур’єр»
КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ
Першим інвестором олімпійця була його бабуся
Василь ЯРОЩУК, державний тренер збірної з легкої атлетики у Дніпропетровській області:
— Для тренувань спортсменів високого міжнародного рівня в нас бракує елементарних умов. Ми порушували це питання на рівні Федерації легкої атлетики країни. У спорткомплексі «Метеор» понад шість років лежить основа, а самого синтетичного покриття досі немає. Разом з інвентарем (бар’єри, ями для стрибків тощо) впорядкування доріжок коштуватиме близько 8 млн грн.
