Крим. Кінець оксамитового сезону. У Києві вже прохолодно, та й тут у першій половині місяця було не дуже комфортно. Але мені вдалося «схопити літо за хвіст». Лагідне, тепле не за сезоном море, температура повітря 26—27 градусів, майже порожні пляжі — і прийнятні ціни: все дешевше вдвічі, ніж у сезон. Хіба це не приємно?
Над тобою гора Ай-Петрі. Поряд Воронцовський палац і парк, які заворожують красою, та й не лише вони — це відома кримська істина. Столична суєта відразу відходить на далекий план, у крайньому разі, до того моменту, доки не рушить поїзд Севастополь — Київ, який знову доставить тебе до щоденної рутини. Одне слово, довгоочікувана відпустка почалася. Я передав усі позитивні враження в різних кольорах, але, думаю, це буде недоречно, адже є й ті, хто у відпустці ще не був або взагалі не скористався такою можливістю. Отже, не викликатиму заздрості.
А розповім про моє маленьке соціологічне опитування, яке провів у переддень виборів до Верховної Ради в Алупці, бо цікавість узяла гору. Нині це можна вважати як постскриптум. Ставив лише два запитання: за кого голосуватимете і який статус повинна мати українська мова? Забігаючи наперед, скажу, що мої респонденти — люди різних професій: від вчених, учителів до продавців у магазинах, водіїв і навіть громадян інших держав (переважно Росії, Білорусі й Польщі).
Щодо першого запитання було все однозначно: комуністична партія, регіони, кілька сказали, що голосуватимуть за «Удар» Кличка, адже це щось нове на політичному подіумі. Зрештою ці результати були прогнозованими.
Вразило й чесно здивувало інше: мовне питання. Так, професор, одного з вишів Криму Микола Акатов (до речі, росіянин за національністю) аргументовано пояснив, що українська мова повинна бути єдиною державною, адже за час незалежності виросло вже ціле покоління, і воно себе ідентифікує як з державою, так і з мовою. А знати рідну мову, наприклад російську, чи, як у Криму, татарську, ніхто ніколи не забороняв. Що більше мов знаєш, то краще. «У цьому питанні дуже багато політики, на якому піаряться поборники захисту мови і язика. Не треба захищати те, що захищено природою», — таку думку висловив науковець. На його прохання виш не називаю.
Трохи від цього висновку відрізняється думка досвідчених учителів Алупки. Вони переконані, що російська мова повинна мати статус державної. Тому що їхні випускники обирають для вступу переважно російські ВНЗ, а якщо там не проходять, повертаються в Україну, де тяжко вступати до вишів без знання української мови. Та їхні молодші колеги, які здобули освіту в незалежній Україні, переконані, що проблем не повинно бути, бо навчальна програма зорієнтована на доскональне вивчення державної мови. Інші опитувані стверджують: є держава — має бути єдина мова, але й мають право на розвиток регіональні мови. Та ніхто і не заперечує, пояснював я.
У свою чергу корінне населення Криму — татари — скаржилися, що їхня мова у занепаді й держава на її розвиток майже не звертає уваги. «Ми громадяни України і поважаємо державну мову, наші діти її вивчають, бо за нею майбутнє. Захистіть і нашу мову», — таку думку висловила Венера Казимова, приватний підприємець.
Водії категоричні: державною має бути російська мова, а як регіональна — українська. Та коли я з ними спілкувався, вони намагалися перейти хоч і на суржик, але український.
Більш конкретними були іноземні гості півострова. «Мовне питання нам не цікаве, це ваші внутрішні проблеми, для нас головні сервіс і погода», — констатували вони. Проте білоруси і поляки сказали, що є держава — повинна бути й одна мова. Хоч із цим не погодилися туристи з Росії: «Наш язык тут имеет право на жизнь, и желательно с государственным статусом».
