«Урядовий кур’єр» розпитав мам олімпійських призерів Дениса Берінчика і Єлизавети Бризгіної про те, як вони починали свій шлях у великому спорті.
Мамина молитва додає Денуси сил і перемог. Фото з сайту ВКонтакте з дозволу батьків Дениса Берінчика
Під час урочистого закриття ігор у британській столиці батьки срібного призера Олімпіади-2012 Дениса Берінчика вже виїхали з рідного Краснодона до Києва — зустрічати «свого хлопчика». Цього разу стежили за змаганнями на Олімпіаді разом зі знайомими. Нестерпно було дивитися, тікали від телевізора, хвилювалися, молилися всі — навіть маленькі діти.
— А сам Денис у дитинстві, напевно, був справжнім розбишакою?
— Він завжди був добрим і працьовитим, активним. На уроках учителів слухав уважно, а на перервах бігав, стрибав, боровся, лазив по деревах. І я вирішила, що треба його невгамовну енергію спрямувати в позитивне русло. Запропонувала кілька гуртків на вибір. Син спочатку обрав танці. Захопився, ходив на заняття із задоволенням. Навчився робити розтяжку, ця навичка у нього збереглася. Але зрештою бокс переміг: із дев’яти років відвідував дитячо-юнацьку спортивну школу.
Вона розташована далеко від нашої Балки Провал (так ще із часів молодогвардійців називають цю частину міста) — хвилин із сорок пішки. Але він у будь-яку погоду, дощ або сніг, усе одно йшов. Будила його затемна — годині о шостій ранку. Він ніколи не вередував, тренер його навіть за приклад іншим хлопцям ставив. Після закінчення школи вступив у Київський університет фізичного виховання та спорту. Учився на бюджетному відділенні, але встигав і тренуватися, і складати всі нормативи. Додому приїжджає за будь-якої нагоди.
— А звідки в нього бажання станцювати гопак на ринзі?
— Вступивши в університет, Денис захопився національною історією: професори цікаво та кваліфіковано викладали на лекціях. Він із таким захопленням переказував нам про козаків, про пластунів, про українських вояків... Дуже всім цим переймався.
Про участь в Олімпіаді почав мріяти ще з першого курсу. Тоді й пообіцяв, що відростить козацький чубок. А як подорослішав, ще й про гопак на ринзі придумав. Та й загалом він душевний хлопчик, зростав на обійсті, усе змалку бачив на власні очі — тюльпанчики, колоски, бджіл. Краса рідного краю — поряд.
— Та чи це тільки вишівське виховання? Знаю, що вас у Краснодоні запрошують на всі міські виставки як майстерну вишивальницю.
— Так, я захоплююся вишивкою, в мене є багато рушників і картин. Брала участь у вишиванні соборного українського рушника. Торік ченці Слов’яногірського монастиря почали вишивати цей рушник і пустили його із Хресною ходою по всій країні. Тепер кожна область залишає на ньому свої стібки — у кожного краю власний орнамент. Ми від Луганщини вишили волошки й колоски, а ще — золоте сонечко. Думаю, невдовзі подорож цього рушника по Україні закінчиться і його передадуть до Лаври.
— Цього літа на вашу родину чекають радісні події: Денис в одному з інтерв’ю зізнався, що свататиметься.
— Так, знаю його наречену. Гарна, розумна дівчинка з Алушти, вчиться в тому самому виші. Ми з батьком схвалюємо вибір сина.
Мабуть, батькам Дениса Берінчика влітку додасться багато клопоту. Ось і перший наставник боксера заслужений тренер України Микола Яцків підкреслює:
— Ім’я Дениса Берінчика вже ввійшло в історію Краснодона. Це наш перший олімпієць. У нашому місті ще ніхто не брав участі в Олімпійських іграх. Денисова нагорода — наша честь!
Денис тренувався в мене сім років. Зазвичай із початку навчального року дітей приходить багато, але працелюбних мало і видно їх одразу. Незабаром стало зрозуміло, у чому його здібності: особливо агресивно діяв у ближньому бою. Як подорослішав, друзі називали його другим Тайсоном. Є боксери технічні, але в них не вистачає бійцівських якостей. У Дениса завжди був залізний характер.
На Олімпійських іграх, коли боксував із Уранчімегом із Монголії, він той характер показав. Той досвідчений боєць — швидкий шульга, у фіналі виграв в англійця. У півфінальному бою наш Денис програвав йому три очки. Але в третьому раунді працював на ближній дистанції і двічі відправляв суперника в нокдаун.
А те, що у вирішальному двобої поступився кубинцеві Іглесіасу, зрозуміло. Денис не встиг відновитися після важкого попереднього бою, та ще й руку пошкодив. Але загалом дві бронзи, срібло та два золота на боксерському турнірі Олімпіади — прекрасний результат.
Зіркової хвороби в 24-річного Берінчика ніколи не було. Торік став срібним призером чемпіонату світу, потім приїхав у Краснодон і з усіма хлопцями працював на тренуванні. Малі, великі — усі хотіли битися, адже знаєте, які хлопці забіяки! Він нікого не бив — боксував. Хлопці його дуже поважають, навіть оформили спеціальний стенд: там розповідь про всі бої знаменитого земляка.
«У доньки харизматичний характер»
Ольга БРИЗГІНА
У сімейний музей унікальної родини Єлизавета додала п’яту олімпійську медаль. До того ж студентка Луганського національного університету на Іграх у Лондоні встановила новий національний рекорд. Ольга Аркадіївна Бризгіна — триразова олімпійська чемпіонка, легенда нашого спорту, зараз майже весь час змушена відповідати на телефонні дзвінки, привітання, адресовані доньці.
— Олімпіаду дивилися вдома, із чоловіком, молодшою донькою та друзями, — розповіла Ольга Аркадіївна кореспондентові «Урядового кур’єра». — Усі разом кричали: «Лізо, давай!», наче на стадіоні.
— Що допомогло Лізі перемогти?
— Цього разу мені сподобалася вся наша естафетна команда. Кожен етап дівчата відпрацювали здорово, з таким неймовірним бажанням. Тож Лізочка тільки підтвердила, що вони одні з найсильніших. Вона справжній боєць в естафеті, тому тренери довіряють їй останній етап.
— Але ви її такою з дитинства й виховували — бути бійцем передусім?
— Це схильність, обдаровання, гени. Ми її до спорту не долучали. Але з дитинства, із трьох років, вона бігала поруч, у тому самому манежі, де тренувалися ми із чоловіком.
— Два роки тому в інтерв’ю нашій газеті ви казали, що бажаєте доньці потрапити у фінал на Олімпіаді в Лондоні. Тож ваша мрія здійснилася?
— Справді, я бажала їй перемоги у спринті на стометрівці, але в естафеті теж здорово!
— Після Олімпіади Ліза приїде в Луганськ?
— Ні, на неї ще чекає кілька стартів. Ліза приїде на ювілей татуся — 22 серпня йому виповнилося 50 років. Володарка трьох золотих медалей Олімпійських ігор у Сеулі-1988 та в складі естафети 4x400 метрів на літніх Іграх у Барселоні-1992 Ольга Бризгіна та олімпійський чемпіон Сеула в естафеті 4х100 метрів Віктор Бризгін тепер із нетерпінням чекають додому зірку літніх Ігор-2012.
Квіткове вшанування. Фото надане прес-службою ДПСУ
УШАНУВАННЯ. З двох десятків медалей, здобутих українською збірною на ХХХ літніх Олімпійських іграх у Лондоні, дві золоті, одну срібну та три бронзові відзнаки поклали в скарбничку команди спортсмени, які входять у спортивний комітет Державної прикордонної служби України. Це відомі боксери, золоті призери Василь Ломаченко і Олександр Усик, срібний призер Денис Берінчик, а також бронзові медалістки, легкоатлетки Ольга Саладуха, Єлизавета Бризгіна та Христина Стуй.
Днями в Адміністрації Держприкордонслужби відбулася зустріч зі спортсменами-олімпійцями. З високими спортивними досягненнями їх привітали голова ДПСУ Микола Литвин, начальники регіональних управлінь і керівники прикордонних загонів, а також президент Федерації боксу України Володимир Продивус і колеги зі спорткомітету. За досягнення високих спортивних результатів керівництво прикордонного відомства нагородило олімпійців медаллю «За сумлінну службу в Державній прикордонній службі України» і відзначило їх грошовими преміями.
Треба сказати, що до складу спортивного підрозділу Прикордонних військ входять багато провідних спортсменів, які у складі національних збірних загалом встановили 11 світових, один олімпійський, 16 європейських та кілька десятків національних рекордів. Сьогодні в колективі проходять службу 38 заслужених майстрів спорту, 26 майстрів спорту міжнародного класу і 16 майстрів спорту. Тут культивуються майже два десятки олімпійських видів спортивної боротьби.
