АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 11/774/1003/13 Суддя в 1 інстанції Лила В.М.
Категорія ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України Доповідач Ферафонтов В.Ю.
УХВАЛА
Іменем України
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого, судді Ферафонтова В.Ю.
суддів Косенко Л.М., Крот С.І.
при секретарі Лісіні С.В.
за участю:
прокурора Харів Н.А.
захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську 02 липня 2013 року апеляційні скарги прокурора, який брав участь в розгляді справи у суді першої інстанції, засудженого ОСОБА_3 та в його інтересах захисника ОСОБА_1 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2013 року,
встановила:
Цим вироком засуджено:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ігнатівка, Новомосковського району, Дніпропетровської області, українця, громадянина України, відповідно до ст. 89 КК України не судимого,
- за ч. 2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 9 (дев'ять) років.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 75000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішене питання щодо речових доказів.
Згідно вироку суду 26 вересня 2011 р. близько 23-00 год. ОСОБА_3 увійшов на територію домоволодіння ОСОБА_5 по АДРЕСА_1, де в цей час знаходилися ОСОБА_4 і ОСОБА_6 попросити бензину для заправки автомобіля на якому він їхав і у якого скінчився бензин. В ході розмови між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_3 і ОСОБА_5 стали застосовувати фізичну силу один до одного, боротися. У цей час у двір зайшла мати ОСОБА_3- ОСОБА_7, яка втрутилася в конфлікт і стала намагатися перешкодити боротьбі між її сином і ОСОБА_5 Також, з метою припинення дій останніх, у конфлікт втрутилися ОСОБА_4 і ОСОБА_6, які спробували, зупинити боротьбу ОСОБА_3 з ОСОБА_5, та намагалися вивести з двору ОСОБА_3 і ОСОБА_7 на вулицю, ОСОБА_3 побачив, що ОСОБА_4 намагається вивести з двору його матір, розлютився, у нього виник умисел на умисне заподіяння смерті, тобто умисне вбивство ОСОБА_4, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин. Для виконання свого умислу ОСОБА_3, приблизно в 23.15 год., висловлюючи погрози фізичною розправою на адресу всіх присутніх, пішов до себе додому за адресою АДРЕСА_2, де взяв гладкоствольну мисливську рушницю 16 калібру, зарядив її двома патронами з дробовим зарядом, усвідомлюючи, що від пострілу з рушниці може настати смерть людини, попрямував до домоволодіння ОСОБА_5, та підходячи до місця, вистрілив один раз в бік двору ОСОБА_5, де в цей час знаходилися ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6
ОСОБА_4, почувши постріл, побоюючись за своє життя і життя своїх друзів, з метою припинення злочинних дій ОСОБА_3, вийшов за двір та побачив там ОСОБА_3. який стояв від нього на відстані близько 3-х метрів утримуючи в руках мисливську рушницю в горизонтальному положенні, спрямовану на нього. ОСОБА_4 став просити ОСОБА_3 припинити свої злочинні дії, однак ОСОБА_3, не реагуючи на прохання ОСОБА_4, діючи умисно з метою позбавлення життя ОСОБА_4, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_4 і бажаючи її настання, зі словами: «Тобі кінець!», вистрілив із мисливської рушниці у ОСОБА_4, який від пострілу впав на землю. Після чого ОСОБА_3 з місця скоєння злочину пішов додому. В наслідок пострілу проведеного ОСОБА_3, ОСОБА_4 було завдано тілесних ушкоджень у виді проникаючого вогнепального дробового поранення лівої половини грудної клітки та лівого плечового суглоба, супроводжувавшогося пораненням лівої легені, лівостороннім гемотораксом (кров у плевральній порожнині), яке ускладнилося розвитком лівосторонньої посттравматичної пневмонії, у своїй сукупності, за ступенем тяжкості відносяться до тяжких, як небезпечні для життя, виникли в наслідок пострілу з вогнепальної зброї дробовим снарядом.
Не дивлячись на те, що ОСОБА_3 виконав всі дії, які вважав необхідними для позбавлення життя ОСОБА_4, він не довів свій злочинний намір до кінця, з причин не залежних від його волі, в зв'язку з тим, що потерпілому ОСОБА_4 була своєчасно надана медична допомога його смерть не настала.
В апеляції прокурор, який приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції, вказує на те, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а також невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженої через його м'якість. Вважає, що судом необґрунтовано викладені у вироку пом'якшуючі обставини, які не вказані у вичерпному переліку зазначеному у ч.1 ст..66 КК України.
Просить вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2013 року, скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.
Засуджений ОСОБА_3 в своїй апеляції вказує на неповноту та однобічність судового та досудового слідства, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також суттєве порушення вимог кримінально-процесуального закону. Вважає, що судом в недостатній мірі були вивчені докази по справі, а сама справа розглядалась з обвинувальним ухилом.
Просить вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2013 року відносно нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.
Захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_3 також вказує на те, що вирок суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з односторонністю та неповнотою досудового та судового слідства, не відповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Вважає, що у ії підзахисного був відсутній умисел на вбивство потерпілого, а його дії були направлені лише на захист його матері та його самого від неправомірних дій ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, його дії при цьому були неправильно кваліфіковані.
Просить вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2013 року відносно нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, що приймав участь в суді першої інстанції, засудженого ОСОБА_3 та його захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, які також підтримали свої апеляції, перевіривши матеріали справи, вивчивши та проаналізувавши доводи, що містяться в апеляціях, зіставивши їх з наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора, засудженого та його захисника не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду щодо винності ОСОБА_3 у вчиненні злочину за обставин, наведених у вироку, матеріалами справи доведені. Твердження засудженого та його захисника ОСОБА_1 в апеляціях про те, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, що привело до неправильної кваліфікації дій засудженого, необґрунтовані.
Як вбачається з вироку, висновок суду про винність ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджений зібраними у справі доказами, які правильно оцінені судом та обґрунтовано покладені ним в основу вироку, а саме, показами потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, з яких вбачається, що ОСОБА_3 26 вересня 2011 р. пізно увечері зайшов на територію домоволодіння ОСОБА_5, де в цей час знаходилися ОСОБА_4 і ОСОБА_6, попросити бензину, але вів себе зухвало, став ображати ОСОБА_5, вони посварилися, почали битися. ОСОБА_4 і ОСОБА_6 намагалися їх розборонити. У двір зайшла ОСОБА_7 почала кричати, бити ОСОБА_5, а коли ОСОБА_4 і ОСОБА_6 намагалися вивести її з двору, то і їх. ОСОБА_3 с погрозами вибіг з двору, за ним вийшла його мати - ОСОБА_7 Через декілька хвилин після уходу ОСОБА_3 пролунав постріл. ОСОБА_4 вийшов на вулицю, де побачив ОСОБА_3, який стояв з рушницею. Він йому сказав припинити свої дії, на що ОСОБА_3 сказав «Тобі кінець» або «Я тебе вб'ю» та вистрелив з рушниці йому в груди.
Свої показання ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 підтвердили в ході відтворення обстановки і обставин події, розказав і показав на місці, як відбувалися події того вечора (т.1, а.с. 132 - 156) та на очних ставках з ОСОБА_3 ( т.1., а.с. 159 -161, 163 - 165, 168-169).
Про достовірність зазначених показань свідчать інші об'єктивні докази, які були предметом всебічної перевірки в суді та змістовно виписані у вироку. Мова йде в першу чергу про висновки експертів.
Так, згідно висновку судово-медичної експертизи №934/Е від 17.12.2011 р., встановлено, що потерпілому ОСОБА_4 завдані тілесні ушкодження у виді проникаючого вогнепального дробового поранення лівої половини грудної клітки та лівого плечового суглоба, супроводжувавшогося пораненням лівої легені, які у своїй сукупності відносяться до тяжких, як небезпечні для життя, виникли в наслідок пострілу з вогнепальної зброї дробовим снарядом, можливо у термін та при обставинах вказаних потерпілим(т.2, а.с.38,39).
Згідно висновку експертизи вибухових речовин та продуктів пострілу від 22.12.2011 р., встановлено, що пошкодження на куртці потерпілого ОСОБА_4 утворене внаслідок одного пострілу з вогнепальної зброї 16 калібру з відстані близько 3-х метрів(т.2, а.с.7-14).
Згідно висновку додаткової судово-медичної експертизи №934/Е/Д від 23.12.2011 р. встановлено, що потерпілому ОСОБА_4 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження в результаті одного пострілу з вогнепальної зброї дробовим снарядом, при механізмі зазначеному потерпілим в ході відтворення обстановки та обставин події(т.2, а.с.44,45).
Згідно висновків судово-медичних експертиз №753/Е-756/Е від 11.10.2011 р. у ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 виявлені легкі тілесні ушкодження, які могли виникнути під час конфлікту 26.09.2011 р.(т.2, а.с.58,62,66,70).
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №205 від 12.07.2012 року, ОСОБА_3 в період часу, що стосується інкримінованого йому діяння не мав ознаків будь якого хворобливого розладу психічної діяльності. За своїм психічним станом в той час і в теперішній час віддавав собі звіт у своїх діях(бездіях) та керував ними і тепер може ними керувати. В застосуванні відносно нього примусових заходів медичного характеру не потребує.
Відповідно до висновку судової психолого-психіатричної експертизи №27 від 14.02.2013 року, ОСОБА_3 не перебував у стані фізіологічного афекту або іншому емоційному стані, що істотно вплинув на його свідомість і вольовий контроль своїх дій.
Таким чином, ці та інші докази, досліджені в ході судового слідства і наведені у вироку, свідчать про правильність висновку суду, що вина ОСОБА_3 у вчиненому злочину доведена повністю, а його дії підлягають кваліфікації за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України як закінчений замах на вбивство ОСОБА_4, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, не доведений до кінця з причин, які не залежали від волі ОСОБА_3
Враховуючи спосіб, знаряддя злочину та характер і локалізацію поранень заподіяних потерпілому, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, суд обґрунтовано визнав, що ОСОБА_3 діяв з прямим умислом на вбивство, адже він здійснив постріл з рушниці в потерпілого з 3-х метрів, смерть якого не настала завдяки своєчасно наданої медичної допомоги. Тому доводи засудженого та його захисника про відсутність у нього прямого умислу на вбивство є безпідставні, а доводи захисника про те, що відсутність умислу на вбивство підтверджується тим, що ОСОБА_3 після пострілу припинив свої дії, хоча нічого йому не заважало довести свій намір на вбивство до кінця, є недоречні та хибні, оскільки засуджений зробив усе, що вважав необхідним для вбивства потерпілого, однак смерть не настала з обставин, що не залежали від його волі.
Доводи апеляцій ОСОБА_3 та його захисника про те, що він під час вчинення злочину перебував у стані афекту, коли стріляв, так як втратив контроль над собою захищаючи свою матір від нападу потерпілого та його друзів, що стріляв в сторону та умислу на вбивство не мав є необґрунтовані та не відвідають встановленим фактичним обставинам.
Суд, як вбачається з протоколу судового засідання та вироку ретельно перевірив цю версію ОСОБА_3 та дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона є вигаданою, мотивуючи наступним.
Потерпілий ОСОБА_4 показав, що ОСОБА_3 стріляв у нього з короткої відстані 2-3 метри в груди, робив це цілеспрямовано. Суд врахував, що ОСОБА_3 під час сварки з місяця злочину пішов до себе додому, пройшовши туди та назад по 90 метрів, дома знайшов та приготував рушницю, а потім прийшов знову на місце злочину та вистрілив у ОСОБА_4. Свідок ОСОБА_7, мати ОСОБА_3, в своїх свідченнях показала, що намагалася забрати сина з двору ОСОБА_5, а коли він повертався до двору з рушницею, намагалася його зупинити на вулиці словами, що свідчить про те, що мати ОСОБА_3 не перебувала у небезпеці. Він це усвідомлював і бачив, але все таки вистрілив у ОСОБА_4 який стояв проти нього і ніяких дій проти його матері не вчиняв, а лише умовляв його припинити свої дії.. Відповідно до висновку судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_3 не перебував у стані фізіологічного афекту або іншому емоційному стані, що могло вплинути на його свідомість і вольвий контроль своїх дій. Навпаки, ОСОБА_3 після тривалого фізичного протистояння, бійки у дворі ОСОБА_5 виконував складні і цілеспрямовані дії. Так він побіг додому по рушницю, перезарядив її, прибіг до місяця конфлікту, двічі вистрілив, в тому числі в потерпілого. Після здійснення пострілів пішов з матір'ю з місця події додому, викинув рушницю у річку, злякавшись наслідків вчиненого, тобто його дії були достатньо мобілізованими та усвідомлюваними.
Безпідставними слід визнати доводи апеляцій ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_1 про те, що судом не прийнято до уваги та не відображені у вироку неправомірні дії потерпілого та свідків, які були у стані алкогольного сп'яніння та спричинили тілесні ушкодження засудженому та його матері.
Як вбачається з вироку, суд зазначив, що згідно висновкам судово-медичних експертиз у ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 виявлені легкі тілесні ушкодження, які могли виникнути під час конфлікту 26.09.2011 року. Порушення кримінальної справи за такою подією є правом особи, яка отримала наведені тілесні ушкодження, відповідно до ст..27 КПК України 1960 року.
Крім того, слід зауважити, що саме ОСОБА_3, а потім і ОСОБА_7, близько 23 годин без дозволу увійшли на подвір'я ОСОБА_5, де в цей час знаходилися ОСОБА_4 і ОСОБА_6, після чого ОСОБА_3 затіяв сварку яка переросла в бійку.
Посилення в скарзі ОСОБА_3 на те, що суд вніс у вирок показання на досудовому слідстві свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які не були досліджені в суді, необґрунтовані.
Як вбачається з протоколу судового засідання, суд оголошував ці показання у зв'язку з неможливістю свідків прибути в судове засідання з поважних причин, про що свідчать їх заяви(т.3, а.с.74-75). Між тим, згідно показів цих свідків, сусіди по вулиці бояться виходити з дому, так як ОСОБА_3 часто буває в стані алкогольного сп'яніння, поводиться неадекватно, відразу ж лізе в бійку, періодично стріляє з мисливської рушниці в собак. ОСОБА_8 показала, що 26.09.2011 року близько 22.00 год. побачила біля свої воріт ОСОБА_3, який кричав і кликав її чоловіка. Він кричав, що буде стріляти, вона злякалась і закрилась у будинку. Приблизно в 23.00 год. або в 23.30 год. вона почула 2 постріли з розривом близько однієї хвилини.
Безпідставним є і твердження в апеляції засудженого про порушення його права на захист в зв'язку з тим, що йому було відмовлено у застосуванні технічного засобу фіксування судового процесу.
Як вбачається з протоколу судового засідання, на початку судового розгляду справи, ОСОБА_3 суд роз'яснив його права, згідно ст.ст. 263, 87 КПК України 1960 року, ст. 63 Конституції України. Останній скористувався своїми правами, заявив клопотання про заміну адвоката та відмовився давати показання. Питання про здійснення повного фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу не ставив. Інші учасники судового розгляду також такі вимоги не висували.
Таким чином, порушень кримінального процесуального закону, про які йдеться в апеляції, суд не допустив.
Що ж стосується доводів апеляції прокурора, який брав участь в розгляді справи у суді першої інстанції, про невідповідність призначеного ОСОБА_3 покарання його особистості і тяжкості злочину, то вони є безпідставними.
Як це видно з апеляції, прокурор, мотивуючи необхідність призначення більш суворого покарання, послався на те, що судом не було враховано, що ОСОБА_3 за місцем проживання характеризується не з позитивної сторони та не визнав свою провину у повній мірі. Такі посилання не відповідають вимогам ст..ст. 65,67 КК України, якими визначено правила призначення покарання. Не зовсім зрозуміла думка прокурора відносно того, яким чином суд мав мотивувати своє рішення, визначаючи як пом'якшуючу обставину наявність у ОСОБА_3 на утриманні двох неповнолітніх дітей.
Крім того, слід мати на увазі, що ОСОБА_3 засуджений за вчинення незакінченого злочину.
Отже, наведені в апеляції прокурора обставини не є такими, які були б підставою для зміни або скасування вироку.
Колегія суддів вважає, що суд призначив ОСОБА_3 покарання відповідно до вимог ст.65 КК України, яке за своїм виглядом та розміром є необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, п.п.11,15 Перехідних положень КПК України 2012 року, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2013 року, відносно ОСОБА_3, залишити без змін.
Судді:
