Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
Справа № 2а-5002/11/0104
15.02.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Лядової Т.Р. ,
Яковенко С.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу
Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі АР Крим на постанову Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Куртлушаєв М.І. ) від 26.09.11 у справі № 2а-5002/11/0104
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 97630)
до Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі АР Крим (вул.Островського, 3, м.Білогірськ, Автономна Республіка Крим, 97600)
про нарахування та виплату підвищення до пенсії "Дітям війни",
ВСТАНОВИВ:
Постановою Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 26.09.2011 адміністративний позов задоволено частково.
Визнана протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі АР Крим щодо несвоєчасного перерахунку та невиплати позивачу в повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі АР Крим здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячної державної соціальної допомоги, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з розрахунку, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 19.02.2011 по 18.06.2011, за виключенням виплаченого підвищення за вказаний період.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яке передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки суд не прийняв до уваги, що для підвищення до пенсії поняття "мінімальна пенсія за віком" не застосовується та з інших підстав.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виплачувалось не в повному обсязі: 10%.
Правовідносини сторін регулюються статтями 3, 8, 19, 22, 46, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період (далі - Закон № 2195-IV), статтями 28, 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, Рішеннями Конституційного суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа про соціальні гарантії громадян) №26-рп/2008 від 27.11.2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог частково.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Положення статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком і невизначеність на законодавчому рівні іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови у реалізації конституційної гарантії.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Головним розпорядником коштів для виплати зазначеного підвищення, є Пенсійний фонд України.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановив, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Зміна законодавства з 23.07.2011 не впливає на правовідносини, що виникли раніше.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вище перелічене дає судовій колегії право для висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а постанову суду першої інстанції належить залишити без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167 частиною першою статті 195, статтями 196, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статями 206, частиною десятою статті 183-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Білогірському районі Автономної Республіки Крим на постанову Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 26.09.11 у справі № 2а-5002/11/0104 залишити без задоволення.
2. Постанову Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 26.09.11 у справі № 2а-5002/11/0104 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Т.Р.Лядова
підпис С.Ю. Яковенко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна
