Україна
Господарський суд Чернігівської області
м. Чернігів, пр.Миру,20 Тел.67-28-47
Іменем України
РІШЕННЯ
28 січня 2014 р. Справа № 927/1506/13
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аллар-Буд»,
вул.Любецька,33, м. Чернігів, 14021
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія «АМК»,
вул.8-го Березня,19, м. Мена, 15600
Про стягнення 67945грн. 45 коп.
Суддя Книш Н.Ю.
Представники сторін:
від позивача: 09.01.14р., 16.01.14р., 28.01.14р. - Ларченко О.О. директор, Гаврилова С.Е. адвокат за договором про надання консультативних послуг та правову допомогу №128 від 25.09.2013р.
від відповідача: 09.01.14р., 16.01.14р. - Соколик С.М. директор, 28.01.14р. - не з'явився
Рішення приймається після оголошеної у судовому засіданні з 09.01.2014р. по 16.01.2014р., з 16.01.2014р. по 28.01.2014р. перерви згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
СУТЬ СПОРУ:
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 63351,57грн. за поставлений товар згідно договору поставки №1 від 03.12.2013р., 1055,89грн. інфляційних витрат та 2077,15грн. 3% річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 18.12.2013р., в якому просив відмовити повністю в задоволенні позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування поданого відзиву відповідачем зазначено, що відповідно до укладених між ТОВ «Аллар-Буд» та ТОВ «Будівельна компанія «АМК» договорів поставки №1 від 03.12.2012 року та №2 від 03.12.2012 року, позивач здійснив поставку товару згідно видаткової накладної №РН-0000033 від 07.12.2013р. на загальну суму 103 351,57 грн., відповідно до п.2.4 укладених договорів розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України на поточний рахунок позивача, однак позивачем, а саме директором ТОВ «Аллар-Буд» Ларченком О.О. було запропоновано передати в якості оплати за товар кошти готівкою в сумі 30000,00грн., мотивуючи свою позицію кінцем операційного часу, тим, що гроші не надійдуть вчасно, та тим, що йому зараз потрібні готівкові кошти. Відповідач стверджує, що вказані кошти були отримані директором ТОВ «Аллар-Буд» Ларченком О.О. і це підтверджується написаною ним власноруч розпискою. Також відповідачем зазначено, що зі слів Ларченка О.О., кошти у зазначеному розмірі він до 30.12.2012р. внесе через касу банку на рахунок позивача - ТОВ «Аллар-Буд» від імені відповідача - ТОВ «Будівельна компанія «АМК» в якості оплати товару, який поставляється. Також відповідачем повідомляється, що на користь позивача були здійснені оплати грошових коштів в сумі 40 000,00грн. на підставі платіжних доручень №535 від 09.07.2013р.-20000,00грн. та №562 від 23.07.2013р.-20000,00грн.
Представники сторін в судовому засіданні 09.01.2014р. надали клопотання про не здійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволені судом.
Від позивача надійшла заява від 09.01.2014р. про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 63 351,57грн. за поставлені товари на підставі договору поставки №1 від 03.12.2013р., інфляційні витрати у розмірі 2170,38грн. та три проценти річних у розмірі 2423,50грн. за період з 11.12.2012р. по 31.10.2013р. згідно розрахунку, а також просив стягнути з відповідача судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 1720,50грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00грн. Окрім того, позивач повідомив, що помилково у додатках до позовної заяви невірно вказав дату видаткової накладної №РН-0000033 замість 07.12.2012 року - 07.12.2013 року.
Відповідно до п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарським процесуальним кодексом, зокрема ст.22, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного позову), чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмету або підстав позову.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Дослідивши подану позивачем заяву від 09.01.2014р., суд дійшов висновку, що поданою заявою про «уточнення» позовних вимог позивач фактично збільшує розмір позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох процентів річних.
Приймаючи до уваги, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття судом рішення по справі збільшити, зменшити розмір позовних вимог, тому подана позивачем заява про «уточнення» позовних вимог розцінені судом як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат на суму 1114,49грн. та в частині стягнення трьох процентів річних на суму 346,35грн., та прийнята судом до розгляду, оскільки це не суперечить діючому законодавству та не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, про що зазначено в ухвалі від 16.01.2014р.
Представник відповідача у судовому засіданні 16.01.2014р. подав суду клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів у зв'язку можливістю врегулювання спору.
Ухвалою від 16.01.2014р. суд продовжив строк розгляду спору на 15 днів до 10.02.2014р. включно.
Представники позивача, відповідача у судовому засіданні 16.01.2014р. надали усні пояснення та зазначили, що сторонам необхідно додатковий час для остаточного узгодження умов мирової угоди.
У судовому засіданні 16.01.2014р. було оголошено перерву до 28.01.2014р., про що сторони були повідомлені під розписки.
У судове засідання 28.01.2014р. з'явилися представники позивача. Представник відповідача не з'явився. Заяв та клопотань від відповідача до суду не надходило.
Представник позивача повідомив, що спір не врегульовано мирним шляхом.
Представник позивача в судовому засіданні надав клопотання від 28.01.2014р., в якому відмовився від судових витрат, а саме витрат на правову допомогу в сумі 3500,00грн.
Оскільки подане позивачем клопотання від 28.01.2014р. не суперечить діючому законодавству та не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, а тому суд приймає відмову позивача від стягнення витрат на правову допомогу в сумі 3500,00грн.
Розглянувши подані матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, вислухавши пояснення повноважних представників позивача, відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, господарський суд встановив:
Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
03.12.2012р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №1, відповідно до п.1.1. якого продавець (позивач у справі) зобов'язується поставити у власність покупця (відповідача у справі) металочерепицю в кількості, асортименті та за цінами, що погоджуються сторонами, а покупець зобов'язується прийняти поставлений товар та оплатити його вартість, в порядку та на умовах визначених договором.
Згідно п.2.1 загальна сума договору складає 195989,20грн., у т.ч. ПДВ 20% 32664,87грн. Найменування, кількість, ціна товару вказуються у рахунках та накладних, які є невід'ємними частинами договору і передаються покупцеві при постачанні (п.2.2. договору).
Відповідно до п.3.1 договору продавець зобов'язується здійснити поставку товару в термін 4 робочих днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін цього договору. Датою постачання є дата фактичної передачі товарів продавцем та прийняття товарів покупцем згідно з документами.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар згідно видаткової накладної №РН-0000033 від 07.12.2012р. на суму 103351,57грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п.2.5. договору оплата товару здійснюється шляхом сплати покупцем на користь продавця загальної суми договору, зазначеної в п.2.1 договору у наступному порядку: покупець сплачує на користь продавця 100% від загальної суми договору, що складає 195989,20грн., у т.ч. ПДВ 20% 32664,87грн., протягом 2 банківських днів з дати поставки товару.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач стверджує про часткове у сумі 40000,00грн. виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару поставленого по видатковій накладній №РН-0000033 від 07.12.2012р. на суму 103351,57грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач в порушення умов договору за поставлений товар розрахувався частково на суму 40000,00грн., а саме 09.07.2013р. перерахував на рахунок позивача 20000,00грн. згідно платіжного доручення №535 від 09.07.2013р., 23.07.2013р. - 20000,00грн. згідно платіжного доручення №562 від 23.07.2013р., що підтверджується випискою банку, копія якої позивачем додана до матеріалів справи (а.с.12).
Зміст договору поставки №1 від 03.12.2012р. не містить домовленості сторін щодо готівкового порядку розрахунку за поставлений товар.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача проти позову в частині твердження про часткову оплату товару шляхом передачі Ларченко О.О. готівки в сумі 30000,00грн., оскільки подана відповідачем копія розписки (а.с.37) не стосується взаємовідносин сторін у справі (юридичних осіб), у тексті розписки відсутні будь-які умови, застереження стосовно зобов'язань позивача та відповідача по договору поставки №1 від 03.12.2012р., стосовно оплати товару отриманого відповідачем по видатковій накладній №РН-0000033 від 07.12.2012р.
Окрім того, порядок проведення готівкових розрахунків між підприємствами визначений у Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке затверджено постановою Правління Національного банку України 15.12.2004р. №637, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005р. за №40/10320.
У відповідності до приписів ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано суду доказів проведення повної оплати вартості товару, отриманого по видатковій накладній №РН-0000033 від 07.12.2012р.
З огляду на вище наведене, суд доходить висновку, що заборгованість відповідача на день розгляду справи становить 63351,57грн., що підтверджується матеріалами справи.
Згідно ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За таких обставин, борг у сумі 63351,57грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Позивач просить стягнути з відповідача 1055,89грн. інфляційних витрат за період грудень 2012р. - жовтень 2013р. та 2077,15грн. 3% річних за період з 11.12.2012р. по 31.10.2013р. від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши поданий позивачем розрахунок 3% річних, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 2400,02грн. за період з 11.12.2012р. по 31.10.2013р., оскільки позивачем при здійсненні розрахунку допущені помилки у визначенні періодів прострочки та сум заборгованості за конкретні періоди, не враховано часткове погашення відповідачем 09.07.2013р. заборгованості у сумі 20000,00грн. та не враховано, що у 2012 році - 366 календарних днів, а не 365 днів як зазначено у розрахунку.
Згідно з п.3.2 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Враховуючи вищенаведене, дослідивши поданий позивачем розрахунок інфляційних витрат, суд доходить висновку, що нарахування інфляційних витрат починається з січня 2013 року (з місяця наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений відповідачем платіж), а не з грудня 2012 року як зазначає позивач, а також враховуючи проведені відповідачем часткові розрахунки 9 та 23 липня 2013 року, розміри інфляції, дефляції по кожному місяцю розрахунку, загальний розмір втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції за період січень 2013р. - жовтень 2013р. становить «-48,39грн.», тобто фактично дорівнює нулю.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Оскільки відповідач в порушення ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, взяті на себе зобов'язання не виконав, за отриманий товар своєчасно і в повному обсязі не розрахувався, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу в сумі 63351,57грн., в частині стягнення 3% річних в сумі 2400,02грн. В решті позову відмовити.
Враховуючи, що спір виник з вини відповідача у зв'язку з несвоєчасним виконанням договірних зобов'язань та відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 1664,95грн. пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 22, 33, 34, 49, 77, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія «АМК» (вул.8-го Березня,19, м. Мена, р/р 26005362513400 АТ «УкрСиббанк» м. Харків, МФО 351005, код 36274217) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аллар-Буд» (вул.Любецька,33, м. Чернігів, р/р 26003001051662 ПАТ «Хрещатик» м. Київ, МФО 300670, код 37487868) 63351грн.57коп. боргу, 2400грн.02коп. 3% річних, 1664грн.95коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Повний текст рішення складено 31.01.2014р.
Суддя Н.Ю.Книш
