Кандидат юридичних наук Сергій НЕЖУРБІДА
Колишній декан юридичного факультету Чернівецького університету Ганс Гросс не просто дав криміналістиці ім’я, започаткувавши, власне, термін «криміналістика». Він зробив з неї поважну наукову і навчальну дисципліну — сформулював закони, котрі (як і належить науковим знанням) виводять на стежку істини в практичних справах (наразі при розкритті й запобіганні злочину), визначив загальні положення, розробив методику розслідування, техніку і тактику професійної діяльності криміналістів і навіть дав їм кілька безцінних порад — приміром, як спілкуватися з пресою.
На юридичному факультеті Чернівецького національного університету свято шанують пам’ять видатного професора. Чи не найкращий пошанівок — відкриття криміналістичної лабораторії з усім обладнанням, де майбутні детективи відпрацьовують професійну майстерність. На почесному місці — бюст Ганса Гросса в його іменній аудиторії.
Завідувач кафедри кримінального права і криміналістики університету кандидат юридичних наук Сергій Нежурбіда розповідає, що вони з колегами вирішили створити музей криміналістики й встановити меморіальну дошку на будинку, де проживав Ганс Гросс. Адже саме у Чернівцях закладено фундамент для формування сучасної системи криміналістики, сформовано нову специфічну галузь знань. Про це наша розмова з науковцем.
— Сергію Ігоровичу, щоб краще зрозуміти велич Гросса, варто з’ясувати, що було до нього.
— Криміналістика була складовою кримінології, і обидві ці дисципліни ще не набули науковості. Хоч кращі уми людства споконвіку сушили голови над питаннями природи злочинності, звідки беруться злочинці, як їх виявити і як протидіяти правопорушенням, проте системних відповідей не було. І ось італієць Чезаре Ломброзо, підсумувавши свої спостереження (а їх у тюремного лікаря накопичилось, зрозуміло, вдосталь), висуває у 80-х роках ХІХ ст. теорію «вродженого злочинця»: злочинцями не стають — злочинцями народжуються. Їх, мовляв, можна вирахувати за зовнішніми ознаками, приміром, за формою черепа, а вже далі боротьба зі злочинністю — справа техніки: носіїв певних антропологічних параметрів без суду і слідства запроторюємо до в’язниці, причому навіть превентивно — навіщо чекати?
Ясна річ, книга Ломброзо «Злочинна людина» зчинила в Європі скандал і шквал дискусій. Багато хто одразу назвав запропоновані у ній методи виявлення злочинців чистої води розправою (але відомі випадки, коли підозрюваного відправляли на шибеницю на підставі висновків кримінального антрополога, який мав вагу експерта). Всі розуміли, що правосуддю потрібні вагоміші докази, аніж форма вух. Але які саме? Як їх добути, яким з них вірити, щоб встановити істину, ціна якої — людське життя?
Поки точилися дискусії, молодий судовий слідчий Ганс Гросс виїжджав на місця вбивств, крадіжок, розмовляв зі свідками, дивився в очі підозрюваним. Він розумів, що вирок, врешті, винесе суддя, але на підставі наданих ним доказів, тож щоб жити з чистим сумлінням, він, слідчий, мусить бути впевненим у своїх переконаннях.
Гросс робить висновок, що обвинувачення найперше має спиратися на речові докази, виявлені на місці злочину. Ні явка з повинною, ані покази опитаних у справі, а лише ці, як він називав, «мовчазні свідки», можуть слугувати об’єктивним доказом вини, оскільки «не здатні помилятися і брехати».
У 1899 році, перебуваючи на посаді декана юридичного фа?культету Чернівецького університету, Ганс Гросс публікує свою епохальну працю «Порадник для судових слідчих як система криміналістики». Це було третє видання «Порадника», але саме у ньому Гросс систематизував усі знання з криміналістики й тим вивів її на наукові обрії, озброїв професійними методами ведення слідства.
У ногу з Фрейдом
— Цікаво, чи став би Гросс Гроссом , якби не потрапив у Чернівці?
— Мені часто ставлять це запитання. Впевнений: ні. Адже тут у нього було багато вільного часу, аби спокійно розмірковувати, працювати над систематизацією зібраних ним фактів, започаткувати й редагувати перший криміналістичний журнал «Архів кримінальної антропології і криміналістики», де провідні вчені Європи обмінювалися думками (видозмінений, він існує й досі). Але головне, можливо, навіть не у вільному часі. Місто тоді розбудовувалось. Воно зростало на очах, окрилене творчою думкою найкращих молодих віденських архітекторів. Енергетика звершень, радість новаторства, прагнення відкриттів карбувалися в його атмосфері. Не дивно, що саме тут Гросс робить ще один сміливий творчий крок, причому нога в ногу з Фрейдом, у галузі, яка також тільки зароджувалась як наука. Він публікує монографію «Кримінальна психологія», розкриваючи не тільки психологію злочинця, а й прокурора, судді, свідків, обвинувачуваного — всіх учасників процесу. Я особисто вважаю, що Ганс Гросс зробив вагомий внесок до психоаналітичного підходу в поясненні причин злочину.
До речі, дослідження психології у сфері підприємництва дали змогу ще одному видатному вченому зі світовим ім’ям, професору Чернівецького університету Йозефу Шумпетеру, відкрити закони забезпечення прогресу і економічного розвитку. Саме в Чернівцях, у 1911 році, він пише «Теорію економічного зростання», де вперше, зокрема, вводить поняття і термін «інновація». Принагідно зазначу, що Шумпетер, майбутній міністр фінансів Австрії, перегодом — професор Райнського і Гарвардського університетів, за освітою юрист, про що економісти воліють не згадувати.
— Тобто Гросс не був у Чернівцях самотнім генієм?
— У ті часи на нашому факультеті також працювали відомі європейські кримінологи Адольф Ленц, Франц, Георг Лелевер, видатні представники румунської кримінологічної школи Константин Ісопескул-Грекул та Константин Радулеску.
Загалом феномен Чернівців ще чекає на своїх дослідників. Бо навряд ще знайдемо місто, яке б обдаровувало країну такою кількістю талановитих, всіма знаних людей — у пісенній, поетичній творчості, у бізнесі і політиці. Але якщо говорити конкретно про сучасну кримінально-правову науку, то варто відзначити докторів юридичних наук Євгена Скулиша (ректор Національної академії СБ України), Миколу Якимчука (перший проректор Національної академії прокуратури України). У сфері ж правоохоронної діяльності чого варті імена Миколи Харабари, Василя Плав’юка, Віктора Короля, Геннадія Москаля та багатьох-багатьох інших поважних юристів.
Знавець злочинного жаргону
— Які новаторські ідеї, практичні рекомендації Гросса досі використовують криміналісти?
— Гросс розробив так звану слідчу валізу для роботи на місці злочину. До речі, він завжди тримав там цукерки — аби чимшвидше увійти у довіру дитини і отримати від неї потрібну інформацію. Докладно описав, як треба проводити слідчі дії, збирати докази, як їх класифікувати. Запропонував ефективну технологію складання словесного психологічного портрета підозрюваного. Першим заговорив про те, що докази потрібно зберігати, і нині це буденна річ, закріплена в слідчих інструкціях. За настановами Гросса почали створювати картотеки злочинців.
Він перший описав жаргон, жести професійних злочинців, змалював їх побут. Вчив, що криміналісти повинні у своїй діяльності використовувати найновіші наукові і технічні відкриття, аби найточніше ідентифікувати злочинця і успішно розкрити злочин. Звичайно, він нічого не знав про існування ДНК (тоді тільки почали вводити дактилоскопію, рентген). Але через три роки після від’їзду Гросса у Чернівцях з’явився на світ Ервін Чаргафф — майбутній професор, декан біохімічного факультету Колумбійського університету, наукові роботи якого відіграли вирішальну роль у розшифровці структури ДНК. Це так, до слова про вже згадуваний творчий імпульс Чернівців.
Урешті Ганс Гросс, людина енциклопедичних знань і дивовижних аналітичних здібностей, подавав собою приклад, яким має бути криміналіст, — наполегливим, освіченим, працелюбним, а головне — високоморальним.
Гросс не обмежується лише питаннями розкриття злочину. У своїх роботах багато уваги приділяв особливостям відправлення кримінального правосуддя, питанням протидії злочинності та пошуку її причин.
На моє переконання, природа злочинності — біопсихосоціальна. Будь-яка діяльність людини спрямована на самовиживання, у зв’язку із чим потреби, які виникають у неї, задовольняються в декотрих випадках злочинним способом. Не переступити при цьому дозволену межу дає змогу культура людини, її виховання, дотримання прийнятої в суспільстві системи цінностей. Тож хоч як би професійно працювали криміналісти, одначе рівень криміналізації суспільства багато в чому залежить від рівня його культури.
Світлана ІСАЧЕНКО, «Урядовий кур’єр»
ДОВІДКА «УК»
Ганс Густав ГРОСС. Народився у грудні 1847 року в австрійському місті Грац (там же і помер у 68-річному віці). Отримавши в університеті рідного міста вчений ступінь доктора права, працював судовим слідчим, помічником, а перегодом заступником прокурора.
У Відні Гросс викладає курс про суміжні кримінально-правові науки для офіцерів жандармерії. За рік повертається у Грац і у 1895-му створює Кримінальний музей (нині — місце паломництва юристів усього світу), наполегливо доводить необхідність відкриття Криміналістичного інституту (його мрія таки здійснилася, більше того, у 1913 році він очолив Інститут криміналістики, створений за його настановами при Університеті Граца).
1 серпня 1898 року в житті Гросса відкривається нова сторінка, а з нею — нова епоха світової криміналістики. Гросс їде до Чернівецького університету, де його призначають ординарним професором кримінального права. Викладав курси кримінального процесу, пенітенціарного та матеріального кримінального права, У 1899—1900 роках обіймав посаду декана юридичного факультету. Після Чернівців працював в університетах Праги і Граца. Визнанням досягнень Ганса Гросса стало його нагородження вищою імператорською відзнакою — Рицарським хрестом ордена Франца Йосифа.
СЛОВНИК
Криміналістика — наука, яка досліджує закономірності приготування, вчинення і розкриття злочинів, виникнення та існування їх слідів, пошуку, збирання, дослідження, оцінки та використання доказів. Окрім того, розробляє систему заснованих на пізнанні цих закономірностей спеціальних прийомів, методів та засобів, що застосовуються під час розслідування злочину та розгляду кримінальних справ в судах.
