Навчальним та науковим закладам, які ведуть виробничо-дослідну роботу на землі, потрібен статус сільгоспвиробника
За визначенням сучасного успішного бізнесмена-аграрія, щоб успішно працювати на землі, потрібні три складові: нові технології обробітку грунту, якісне насіння і висококваліфіковані фахівці.
З насінням склалося, з фахівцями теж. Так, на навчальному полі Луганського національного університету імені Тараса Шевченка на понад 1,5 тис. га за керівництва академіка Національної академії аграрних наук, відомого селекціонера Анатолія Шевченка студенти і викладачі активно ведуть дослідницькі роботи. ВНЗ вже має розробки, що отримали авторські свідоцтва на нові сорти рослин, насамперед із числа зернових і зернобобових. Сорти пшениці «Апогей Луганський», «Дар Луганщини», «Лугастар», «Станіслава», «Луганчанка» пройшли державні сортовипробування і їх інтенсивно використовують в агровиробництві. Нині вони займають в області понад 80 тис. га. Майже кожен четвертий гектар посівів озимої пшениці в краї — це сорти селекції науковців ЛНУ.
Задля нових успіхів навчально-дослідне господарство ЛНУ та Донський зональний науково-дослідний інститут сільгоспвиробництва уклали договір про співпрацю, який передбачає обмін новинками селекції. І це надважливо, бо Ростовська область РФ, де розташований інститут, і Луганщина мають схожі грунтово-кліматичні умови. Та президент університету, народний депутат України Віталій КУРИЛО більше зосереджується не на успіхах, а на проблемах, спільних для всіх аграрних навчальних закладів:
Нерівні умови треба вирівняти
— В Україні фахівців для агросектору готують профільні ВНЗ, класичні університети, як, наприклад, Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка, профільні ліцеї, коледжі. У рамках цієї підготовки триває робота на дослідних полях, у навчальних агровиробництвах. Таку саму роботу здійснює і низка науково-дослідних установ Національної академії аграрних наук. Усі ці наукові й навчальні заклади мають одні і ті самі проблеми, які, на жаль, тривалий час не розв’язуються ні на державному, ні на законодавчому рівнях, — розповідає Віталій Курило. — Кілька разів я подавав відповідні законопроекти, але вони не пройшли, бо не мали підтримки урядів.
Головна проблема в тому, що навчальні й наукові заклади не мають офіційного статусу сільгоспвиробника, який надає низку пільг. Приміром, сільгоспвиробник не сплачує ПДВ. Тоді як ми змушені платити 20% податку на додану вартість, що впливає потім на собівартість продукції і ставить нас у нерівні умови з іншими господарствами. Як наслідок — стаємо неконкурентоспроможними. Хоча, здавалося б, державні установи, що легально платять стипендію студентам, усі податки і обов'язкові відрахування, могли б розраховувати на державну допомогу. Та через відсутність статусу не отримуємо ні пільг, ні дотацій на добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали. Не можемо брати участі в жодних аграрних програмах і навіть застрахувати врожай. Де ж логіка?
Щоб не виховувати кадри «вчорашнього дня»
Та навіть за таких умов Луганський національний університет примудряється не працювати у збиток. Оскільки університет великий та багатопрофільний, а ось у профліцеїв інша ситуація: ні можливостей, ні обігових коштів. Тож працюють на землі собі на збиток, як і чимало аграрних ВНЗ. В той же час підготувати успішного фахівця, не маючи досвіду ефективного господарювання — нереально.
Це друга спільна проблема. Якщо хочемо навчати і готувати висококваліфікованих фахівців, затребуваних на ринку праці, то держава, як вважає Віталій Курило, має подбати про технічне переозброєння навчальних закладів, хоча б тих, де є земля. Років із 20 тому так і було, нині ситуація кардинально інша. Найчастіше в навчальних закладах немає ні хорошого комбайна, ні сучасного трактора. Самі ж придбати техніку, потрібну для обробітку землі, ВНЗ не спроможні. Натомість змушені її орендувати. А це не лише здорожчує вирощену продукцію, а й призводить до втрат урожаю. Адже господарства віддають в оренду свою техніку в останню чергу, коли власний урожай зберуть. Усе це відкидає навчальні заклади назад у розвитку. Відправляти дітей на практику нікуди. А між тим майбутні фахівці-аграрії мають не просто побачити, а й опановувати найсучаснішу техніку. Тож виходить, що ми виховуємо кадри «вчорашнього дня». Адже робота на землі — це передусім практика. Землю треба пробувати руками. А ціла низка навчальних закладів опинилася в ситуації, коли, крім теорії, нічого не дають. Тому, на його думку, розв’язання цієї проблеми теж частково залежить від «статусності». Проблему має взяти на контроль держава, організувавши централізоване постачання техніки. Але коли на це немає коштів, треба підтримати хоча б ті навчальні заклади, де є власна земля і непогані результати господарювання.
— Якщо нам нададуть статус сільгоспвиробника, — зазначає президент університету, народний депутат Віталій Курило, — ми зможемо самостійно оновлювати технічний парк і готуватимемо конкурентоспроможних фахівців-аграріїв. Це тим більш важливо, що, скажімо, наш ВНЗ і конкретно Старобільський факультет, відкритий у 1998 році, де розташоване навчальне поле, розв’язує не лише виробничі й наукові завдання. Нині там навчаються за різними спеціальностями (аграрними, педагогічними, економічними) 1200 студентів з кількох районів півночі Луганщини, що традиційно спеціалізується на агровиробництві.
На мій погляд, ВНЗ виконує дуже важливі соціальні функції, крім фахової підготовки кадрів. Завдяки отриманій професії й здобутим знанням молодь не їде із села, і село живе. Тому в цих районів є майбутнє.
